рефераты
Главная

Рефераты по рекламе

Рефераты по физике

Рефераты по философии

Рефераты по финансам

Рефераты по химии

Рефераты по хозяйственному праву

Рефераты по цифровым устройствам

Рефераты по экологическому праву

Рефераты по экономико-математическому моделированию

Рефераты по экономической географии

Рефераты по экономической теории

Рефераты по этике

Рефераты по юриспруденции

Рефераты по языковедению

Рефераты по юридическим наукам

Рефераты по истории

Рефераты по компьютерным наукам

Рефераты по медицинским наукам

Рефераты по финансовым наукам

Рефераты по управленческим наукам

Психология и педагогика

Промышленность производство

Биология и химия

Языкознание филология

Издательское дело и полиграфия

Рефераты по краеведению и этнографии

Рефераты по религии и мифологии

Рефераты по медицине

Рефераты по сексологии

Рефераты по информатике программированию

Краткое содержание произведений

Реферат: Массивы

Реферат: Массивы

B.I.Березін,С.Б.Березін(С.83) МАСИВИ І ПОКАЖЧИКИ

Раніше ми ввели типи даних в мові С, які називаються іноді ба­зовими або вбудованими. На основі цих типів даних мова С дозволяє будувати інші типи даних і структури даних. Масив - один з най­більш простих і відомих структур даних. Під масивом в мові С розу­міють набір даних одного і того ж типу, зібраних під одним ім'ям. Кожний елемент масиву визначається ім'ям масиву і порядковим номе­ром елемента,  який називається індексом. Індекс в мові С завжди ціле число.

ОГОЛОШЕННЯ МАСИВУ В ПРОГРАМІ

Основна форма оголошення масиву розмірності N така:

тип <ім'я масиву>[размер1][размер2]...[размерН]

Частіше за все використовуються одновимірні масиви:

тип <ім'я масиву> [розмір] ;

тип - базовий тип елементів масиву, розмір - кількість елементів одновимірного масиву.

При описі двовимірного масиву оголошення має наступний вигляд:

тип <ім'я масиву> [размері][размер2];

У цьому описі можна трактувати оголошення двовимірного масиву як оголошення масиву масивів, т. е. масив розміру [размер2], еле­ментами якого є одновимірні масиви <ім'я масиву>[размер1].

Розмір масиву в мові С може задаватися константою або констан­тним виразом. Не можна задати масив змінного розміру. Для цього існує окремий механізм, званий динамічним виділенням пам'яті.

ОДНОВИМІРНІ МАСИВИ

У мові С індекс завжди починається з нуля. Коли ми говоримо про перший елемент масиву, то маємо на увазі елемент з індексом 0. Еслі ми оголосили масив

int a[100] ;

це означає, що масив містить 100 елементів від а[0] до а[99]. Для одновимірного масиву легко підрахувати, скільки байт в пам'яті бу­де займати цей масив:

кільк.байтів=<розмір базового типу>*<кільк.елементів>.

У мові С під масив завжди виділяється безперервне місце в опе­ративній пам'яті.

У мові С не перевіряється вихід індексу за межі масиву. Якщо масив а[100] описаний як цілочисельний масив, що має 100 елемен­тів, а ви в програмі вкажете а[200], то повідомлення про помилку не буде видане, а як значення елемента а[200] буде видано деяке число, що займає відповідні 2 байти. Можна визначити масив будь-якого визначеного раніше типу, наприклад

unsigned arr[40], long double al[1000], char ch[80].


/*поміняти місцями max з min*/

#include <iostream.h> main()

{ int i,j,a[10], max. nmax, min, nmin, temp; clrscr(); for (i=0; i<10; i++) сіп » a[i]; max=min=a[0]; nmax=nmin=0; for (i=0; i<10; i++) if(a[i]>max) { max=a[i]; nmax=i;} else if(a[i]<min) {min=a[i], nmin=i;} tern p= a[n m ax]; a[n max]=a[nm і n]; a[nm і n]=temp; for (i=0; i<10; i++) cout « a[i] «" "; }

// Сортування і програвання масиву

#include<iostream.h> #include<dos. h> #'\ nclude<conio. h> void main() { int temp, і, j, a[ 1 0]; clrscr(); for (i=0;i<10;i++) сіп » a [ і ]; for (i=0;i<9;i++) for (j=i+1 ;j<10;j++) if (a[i]>a[j]) { temp=a[i]; a[i]=a[j]; a[j]=temp; } for (i=0;i<1 0;i++) { cout « a[i]«" "; sound(a[i]*80); delay(500); nosou nd(); } getch(); }

МАСИВИ СИМВОЛІВ. РЯДКИ

Однак масиви типу char - символьні масиви - займають в мові осо­бливе місце. У багатьох мовах е спеціальний тип даних - рядок сим­волів (string). У мові С окремого типу рядка символів немає, а ре­алізована робота з рядками шляхом використання одновимірних маси­вів типу char. У мові С символьний рядок - це одновимірний масив типу char,  що закінчується нульовим байтом.  Нульовий байт - це байт, кожний біт якого рівний нулю. Для нульового байта визначена спеціальна символьна константа ' \0 ' . Це потрібно враховувати при описі відповідного масиву символів. Так, якщо рядок повинен місти­ти N символів, то в описі масиву потрібно указати N+1 елемент.

Наприклад, опис

char str[11] ;

передбачає, що рядок містить 10 символів, а останній байт зарезер­вований під нульовий байт. Звичайно, ми задали звичайний одновимі­рний масив, але якщо ми хочемо трактувати його як рядок символів, то це буде рядок максимум з 10 елементів.

Хоча в мові С немає спеціального типу рядка, мова допускає ряд­кові константи. Рядкова константа - це список літер, взятих в по­двійні лапки. Наприклад,

"Borland C++ ",  "Це рядкова константа".

У кінець рядкової константи не треба ставити символ  '\0'.  Це зробить компілятор, і рядок  "Borland C++" в пам'яті буде вигляда-

В о г 1 а n d С + + \0

Є два простих способи ввести рядок з клавіатури. Перший спосіб -скористатися функцією scanf() зі специфікатором введення %s. Треба пам'ятати, що функція scanf() вводить символи до першого пропуско-вого символа. Другий спосіб - скористатися спеціальною бібліотеч­ною функцією gets(), оголошеною в файлі stdio.h. Функція gets() дозволяє вводити рядки, що містять пропуски. Введення закінчується натисненням клавіші Enter. Обидві функції автоматично ставлять в кінець рядка нульовий байт.  Не забудьте зарезервувати для нього місце. Як параметр в цих функціях використовується просто ім'я ма­сиву.


#i ncl ude <stdio. h> void main () { char s1[80], s2[80]; scanf( %s, "s1); І" можна об'єднати 2 scanf в один s c a n f ( % s % s , " s 1 , s 2); * / scanf("%S", s2); printf("%s\n", s1); printf("%s", s2); } ввели: Hello! Good I uck! Резул ьтат: Hello! Good

#i nclude <std io. h> void main () { char s1[80], s2[80]; gets(s1); gets(s2) puts(s1); puts(s2);

} ввели: Hello! Good luck! Результат: Hello! Good luck!

Виведення виробляється функціями printf() або puts(). Обидві фу­нкції виводять вміст масиву до першого нульового байта. Функція puts() додає в кінці рядка, що виводиться символ нового рядка. У функції printf() перехід на новий рядок треба передбачати в рядку формату самим.

ФУНКЦІЇ ДЛЯ РОБОТИ З РЯДКАМИ

Для роботи з рядками існує спеціальна бібліотека,  опис якої знаходиться в файлі string.h. Найчастіше використовуються функції

strcpyO, strcat(), strlenQ, strcmpO.

Виклик функції strcpy() має вигляд

strcpy(si, s2) ;

Функція strcpy() використовується для копіювання вмісту рядка s2 в

рядок s1. Масив s1 повинен бути досить великим, щоб в нього вміс­тився рядок s2. Якщо місця мало, компілятор не видає вказівки на помилку або попередження; це не перерве виконання програми, але може привести до псування інших даних або самої програми і непра­вильній роботі програми надалі. Виклик функції strcat() має вигляд

strcat(sl, s2) ;

Функція strcat() приєднує рядок s2 до рядка s1 і вміщує його в ма­сив, де знаходився рядок s1, при цьому рядок s2 не змінюється. Ну­льовий байт, який завершував рядок s1, буде замінений першим сим­волом рядка s2. їв функції strcpyO, і в функції strcat() рядок, що виходить, автоматично завершується нульовим байтом.

Розглянемо простий приклад використання цих функцій.


Резул ьтат:

Hello, World!

Hello, World! World!


#include <stdio.h>

#і ncl ude <string . h>

main () {

char s1[20], s2[20];

strcpy(s1 , "Hello, ");

strcpy(s2, "World!");

puts(s1);

puts(s2);

strcat(s1, s2);

puts(s1);

puts(s2);

}


Виклик функції strcmpO має вигляд

strcmp(sl, s2);


Функція strcmpO порівнює рядки si і s2 і повертає значення О, якщо рядки однакові, тобто містять одне і те ж число однакових си­мволів. Під порівнянням рядків ми розуміємо порівняння в лексико­графічному значенні, так як це відбувається, наприклад, в словни­ку. Звичайно, в функції відбувається посимвольне порівняння кодів символів. Код першого символа одного рядка порівнюється з кодом символа другого рядка. Якщо вони однакові, розглядаються другі си­мволи тощо. Якщо зі лексикографічно (в значенні словника) більше s2, то функція strcmpO повертає додатне значення, якщо менше -від'ємне значення.

Виклик функції strlen() має вигляд

strlen(s) ;

Функція strlen() повертає довжину рядка з, при цьому завершаль­ний нульовий байт не враховується. Виклик length("Hello") поверне

значення 5.

Розглянемо застосування цієї функції для обчислення довжини          ря­дка, що вводиться з клавіатури.

#include <stdio.h>

#incl ude <string . h > m а і n () { char s(80], printf( "Введіть рядок:");

gets(s);

printf( "Рядок\п%з\п має довжину %d символів \n", s, strlen(s)); }

ДВОВИМІРНІ МАСИВИ

Як ми вже зазначали, мова С допускає багатовимірні масиви, най­простішою формою яких е двовимірний масив (two-dimentional array). Можна сказати, що двовимірний масив - це масив одновимірних маси­вів .

Двовимірний масив int a[3][4] можна подати у вигляді таблички:


Другий індекс

Перший індекс

а[0] [0] а[0][1] а[0][2] а[0] [3]
а[1] [0] а[1][1] а[1][2] а[1][3]
а[2][0] а[2] [1] а[2][2] а[2] [3]

Перший індекс - номер рядка, другий індекс - номер стовпця. Кіль­кість байт пам'яті, яке необхідне для зберігання масиву, обчислю­ється по формулі

Кільк.байтів = <розмір типу даних>*<кільк.рядків>*<кільк.ствпців>.

У пам'яті комп'ютера масив розташовується безперервно по ряд­ках, тобто а[0][0], а[0][1], а[0][2], а[0][3],  а[1][0], а[1][1], а[1] [2], а[2] [1],. ... а[2] [3] .

Потрібно пам'ятати, що пам'ять для всіх масивів, які визначені як глобальні,  відводиться в процесі компіляції і зберігається весь час, поки працює програма.

Часто двовимірні масиви використовуються для роботи з таблицями, що містять текстову інформацію. Також дуже часто використовуються масиви рядків.

ІНІЦІАЛІЗАЦІЯ МАСИВІВ


Дуже важливо уміти ініціалізувати масиви,  тобто привласнювати елементам масиву деякі початкові значення. У мові С для цього є спеціальні можливості. Самий простий спосіб ініціалізації наступ­ний: в процесі оголошення масиву можна указати в фігурних дужках список ініціалізаторів:

float а[6]={1.1, 2.2, 3.3, 4.0, 5, 6};

В іншому випадку така форма запису еквівалентна набору операторів:

а[0]=1.1; а[1]=2.2; ... а [5] =6.

Багатовимірні масиви, в тому числі і двовимірні масиви, можна ініціалізувати, розглядаючи іх як масив масивів.

Ініціалізації int а[3][5]={1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14,15};

і int а[3][5]={{1,2,3,4,5}, {6,7,8,9,10}, {11,12,13,14,15}};

еквівалентні.

Кількість ініціалізаторів не зобов'язана співпадати з  кількістю

елементів масиву. Якщо ініціалізаторів менше,  то значення решти

елементів масиву не визначені.

У той же час ініціалізації

int а[3][5]={1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11);

і

int а[3][5]={{1,  2, 3}, {4, 5, 6, 7, 8}, {9, 10, 11}};

різні.

//change strings: 1-6,    2-5, 3-4

#i nclude<std io. h >

void mai n()

{ int temp, i, j, a[6][4]={1,2,3,4,

          5,6,7,8,

          9,10,11,12,

         1 3,14,1 5,16,

         17,18,19,20,

          21 ,22,23,24};

for (i=0;i<3;i++) for (j=0;j<4;j++)

{ temp=a[i][j]; a[i][j]=a[5-i][j]; a[5-i][j]=temp; } for (i=0; i<6; i++)

{

for (j=0;j<4;j++)

printf ("%4d", a[i][j]);

printf("\n");

}}

Символьні масиви можуть ініціалізувати як звичайний масив:

char str[15]={'В', ' о ' , ' г ' , ' 1 ' , ' а ' , ' n ' , ' d' , ' ',' С',^',^'};

а можуть - як рядок символів:

"char str[15]= Borland C++";

Відмінність цих двох способів полягає в тому, що у другому випа­дку буде доданий ще і нульовий байт. До того ж другий спосіб коро­тше. Допускається також оголошення і ініціалізація масиву без яв­ної вказівки розміру масиву. Наприклад, для виділення місця під символьний масив звичайним способом

char str[80]= "Це оголошення і ініціалізація масиву символів";

ми повинні вважати кількість символів в рядку або указати явно більший розмір масиву.

При ініціалізації масиву без вказівки його розміру


char str[ ]= "Це оголошення і ініціалізація масиву символів";

компілятор сам визначить необхідну кількість елементів масиву, включаючи нульовий байт. Можна оголошувати таким же способом маси­ви будь-якого типу:

int mass []={!, 2, 3, 1, 2, 3, 4};

Від LG: При ініціалізації можна не вказувати розмірність масиву, вона обчислюється авто­матично (проте для двовимірних масивів кількість стовпців треба указати), а при оголошенні - обов'язково. При оголошенні масивів з невідомою кількістю елемен­тів можна не вказувати розмір тільки в самих лівих квадратних дужках.

ПОКАЖЧИКИ І АДРЕСИ (Керніган, Рітчі і Б.І.Березін,С.)(Б.Березін)

Пам'ять машини являє собою масив послідовно розташованих і пронумерованих комірок, з якими можна працювати окремо і зв'язани­ми ділянками. Покажчик - це група комірок в пам'яті комп'ютера, в яких може зберігатися адреса.

Унарний  оператор    & видає адресу       об'єкта,  так що ін­струкція

     р=&а;

привласнює адресу комірки а змінній р (тепер р вказує на а або по­силається) .

Оператор & застосовується тільки до об'єктів, розташованих в пам'яті: до змінних і елементам масивів. Його операндом не може бути ні вираз, ні константа, ні регістрова змінна.

Унарний  оператор  * є оператор розкриття  посилання. Застосований до покажчика, він видає об'єкт, на який даний покаж­чик посилається.

ОГОЛОШЕННЯ ПОКАЖЧИКІВ

Якщо змінна буде покажчиком,  то вона повинна бути оголошена таким чином:

тип *<ім'я змінної>;

У цьому оголошенні тип - деякий тип мови С, визначальний тип об'єкта, на який вказує покажчик (адреса якого містить); * - озна­чає, що наступна за нею змінна є покажчиком.

ОПЕРАЦІЇ НАД ПОКАЖЧИКАМИ

З покажчиками пов'язані дві спеціальні операції.: & і *. Обидві ці операції є унарними, т. е. мають один операнд, перед якими вони ставляться. Операція & відповідає операції  "взяти адресу". Опера­ція * відповідає словам  "значення, розташоване за вказаною адре­сою" .

Особливість мови С полягає в тому, що знак * відповідає двом операціям, що не мають один до одного ніякого відношення: арифме­тичній операції множення і операції взяти значення. У той же час сплутати їх в контексті програми не можливо, оскільки одна з опе­рацій унарна  (містить один операнд),  інша - множення - бінарна (містить два операнди). Унарні операції & і * мають найвищий пріо­ритет нарівні з унарним мінусом.


В оголошенні змінної, що є покажчиком, дуже важливий базовий тип. Якщо покажчик має базовий тип int, то змінна займає 2 байти, char - 1 байт тощо. Приклад.

int а=3, Ь=5;

int *р;

р = &а;         /* тепер р вказує на а*/ Ь = *р;          /* b тепер дорівнює З*/ *р= 0;          /*а тепер дорівнює О*/

&*а => а - розадресація.

Унарні оператори * і & мають більш високий пріоритет, ніж арифметичні оператори:

b = *р + 1 (взяти те, на що вказує р, додати до нього 1, а результат привласнити змінній b.

До покажчиків можна застосувати операцію привласнення. Покаж­чики одного і того ж типу можуть використовуватися в операції при­власнення, як і будь-які інші змінні. Розглянемо приклад. #include <stdio. h> void mai n() { int x= 1 0;

int *p, *g;

p=&x;

g=p;

printf("%p", р); /* друк вмісту р */

printf("%p",g); /* друк вмісту g */

р г і n t f (" % d % d ", x, * g); / * друк величини хі величини за адресою g*/

} Результат: FFF4 FFF4 10 10

У цьому прикладі приведена ще одна специфікація формату функ­ції printf() - %р. Цей формат використовується для друку адреси пам'яті в шістнадцятковій формі.

Не можна створити змінну типу void, але можна створити покаж­чик на тип void. Покажчику на void можна привласнити покажчик будь-якого іншого типу. Однак при зворотному привласненні необхід­но використати явне перетворення покажчика на void/­void *pv;

float f, *pf;

pf=&f;

pv=pf;

pp=(fioat*) pv;

У мові С допустимо привласнити покажчику будь-яку адресу па­м'яті. Однак, якщо оголошений покажчик на ціле

int *р;

а за адресою, яка привласнена даному покажчику, знаходиться змінна х типу float, то при компіляції програми буде видане повідомлення про помилку в рядку

р=&х;

Цю помилку можна виправити, перетворювавши покажчик на int до типу покажчика на float явним перетворенням типу:

p=(int*)&x;

Але при цьому втрачається інформація про те, на який тип вка­зував початковий покажчик.

Як і над іншими типами змінних, над покажчиками можна виробля­ти арифметичні операції: складання і віднімання (операції ++ і   є окремими випадками операцій складання і віднімання). Арифметичні


дії над покажчиками мають свої особливості.    Виконаємо найпростішу програму

#include <stdio. h> void main() { і n t x= 1 0;

int *p,  *g;

p=&x;

g=p;

printf("%p", p); /* друк вмісту p */ printf("%p", p++); /* друк вмісту g */ } Результат: FFF4 FFF6

Після виконання цієї програми ми побачимо, що при операції ++1 значення покажчика р збільшилося не на 1, а на 2. І це правильне, оскільки нове значення покажчика повинно вказувати не на наступну адресу пам'яті, а на адресу наступного цілого. А ціле, як ми па­м'ятаємо, займає 2 байти. Якби базовий тип покажчика був не int, a double, то були б надруковані адреси, відмінні на 8  (Результат:

FFEE FFF6), саме стільки байт пам'яті займає змінна типу double, тобто при кожній операції ++р значення покажчика буде збільшувати­ся на кількість байт, що займаються змінної базового типу покажчи­ка .

Операції над покажчиками не обмежуються тільки операціями ++ і

--. До покажчиків можна додавати деяке ціле або відняти ціле. int *p=2000;                        float *p=2000;

Р=Р+3;                              р=р+10;

Результат: р=2006                  Результат: р=2040

Загальна формула для обчислення значення покажчика після вико­нання операції р=р+п; буде мати вигляд

<р>=<р>+п*<кільк.байтів пам'яті базового типу покажчика>

Можна також відняти один покажчик з іншого. Так, якщо р і pi -покажчики на елементи одного і того ж масиву, то операція р-рі дає такий же результат, як і віднімання індексів відповідних елементів масиву.

Інші арифметичні операції над покажчиками заборонені,  напри­клад не можна скласти два покажчики, помножити покажчик на число і т.д.

#include <std io. h > void rnai n() { int *p, *g, x; p=&x;

g=p;

printf("\n\n\np=%p", p); P= P + 8; printf(" p+5=%p", p); printf(" g=%p", g); printf(" p-g=%p", p-g);

} Результат: p=07DO p+5=07EO g=07DO p-g=0008

#incl ude <std io. h> void main() { int *p, *g, x; p=&x;

g=p;

p r і n t f (" \ n \ n \ n p = % p ", p); P= P + 8; printf(" p+5=%p", p); printf(" g=%p", g); printf(" p+g=%p", p+g); } Результат: Error UKAZAT2.CPP 14: Invalid pointer addition

Покажчики можна порівнювати. Застосовні всі 6 операцій:

<, >, <=, >=, =,  == і !=.

Порівняння р < g означає, що адреса, що знаходиться в р, менше адреси, що знаходиться в g.

Якщо рід вказують на елементи одного масиву, то індекс еле­мента, на який вказує р, менше індексу масиву, на який вказує g.


ЗВ'ЯЗОК ПОКАЖЧИКІВ І МАСИВІВ

Будь-який доступ до елемента масиву за допомогою операції    ін­дексування може бути виконаний за допомогою покажчика (що    в зага­льному випадку працює швидше).

Декларація

int a[10]

визначає масив а розміру 10:

Запис а[і] посилає нас до і-му елемента масиву. int *р;

р=&а[0]; /* р вказує на нульовий елемент а або містить адресу        елемента а[0] */

х = *р; => х = а[0], У= *(Р+1); => У = а[1];

Значення змінної типу масив (ім'я                масиву)                є              адреса   нульового елемента масиву.

р = &а[0]; => р = а;

*(а+і) ^ а[і] &а[і] => а+і

Результат буде один і той же. Перевага використання другого варіанту полягає в тому, що арифметичні операції над покажчиками виконуються швидше, якщо ми працюємо з підряд йдучими елементами масиву. Якщо ж вибір елементів масиву випадковий, то швидше і більш наочна робота з індексами.

Між ім'ям масиву і покажчиком,-виступаючим в ролі імені маси­ву, існує одна відмінність. Покажчик   змінна, тому можна написати р = а або р++. Але ім'я масиву не є змінною, і записи типу а = р або а++ не допускаються.

Дуже часто доводиться працювати над обробкою текстів, т. е. з масивами рядків. Як ми пам'ятаємо, в мові С рядок - це масив сим­волів, що закінчується нульовим байтом. Розглянемо дві програми, що реалізовують практично, одні і ті ж дії.

#incl ude <std io. h>

#include <ctype.h>

void main()

{ char *p, str[]="String From Letters in Different Registers";

/* Рядок, що Складається з Букв в Різних Регістрах; */ int і=0; printf( "Рядок Буде Надрукований Заголовними Буквами");

while (str[i]) printf("%c", toupper(str[i++]));

p=str; printf(" Рядок Буде Надрукований Малими Буквами");

while (*p) printf("%c", tolower(*p++)); }

Якщо в цих прикладах замінити рядок на англійській мові на ря­док, набраний російськими буквами, то ніякого перетворення букв в рядкові або, навпаки, в прописні не станеться. Це пов'язано з тим, що стандартні функції toupper() і tolower () аналізують значення


10 аргументу і повертають те ж саме значення, якщо він не є відповід­но малою або великою буквою латинського алфавіту. Якщо ж аргумент є малою буквою латинського алфавіту,  то значенням функції toupper() буде відповідна велика буква (точніше, код цієї букви). Функція tolower () змінює код лише великих букв латинського алфаві­ту. Прототипи цих функцій знаходяться в заголовному файлі ctype.h.

МАСИВИ ПОКАЖЧИКІВ

Покажчики, як і змінні будь-якого іншого типу, можуть об'єдну­ватися в масиви. Оголошення масиву покажчиків на 10 цілих чисел має вигляд int *x[10] ;

Кожному з елементів масиву можна привласнити адресу; наприклад, третьому елементу привласнимо адресу цілої змінної у:

х[2]=&у;

щоб знайти значення змінною у, можна написати *х(2].

Наведемо приклад використання масиву покажчиків. Частіше за все це буває зручно при обробці масиву рядків.

/* you must run. exe-file to watch the rezult of this program. Перегляд файлів в поточному каталозі з одним з шести розширень */

#include <std io. h >

#include <string.h> ^include <stdlib. h>

#include <conio. h>

main()

{char ch, s[80], *ext[]={"exe", "corn", "cpp", "c", "pas", "*"};

clrscr();

for(;;) {do { printf( "Файли з розширенням:^");

printf("1. exe\n"); "printf( 2. com\n"); "printf( 3. cpp\n"); "pnntf( 4. з \ n ");

printf("5. pas\n"); printf("6. *\n"); //any extension printf("7. quit\n");

printf("BauJ вибір(1-7):)( \n");

ch=getche();

printf("\n");

} while (ch<'1' ;! ch>'7');

if (ch=='7') break;

strcpy(s,  "dir *."); strcat(s, ext[ch-'0'-1 ]); strcat(s, "/p"); system(s);} }

Тут функція system() - бібліотечна функція, яка примушує опе­раційну систему DOS виконати команду, що є аргументом цієї функ­ції.

Взагалі рядкова константа в мові С асоціюється з адресою початку рядка в пам'яті, тип рядка виходить char* (покажчик на тип char). Тому можливо і активно використовується наступне привласнення:

char *pc;

"рс = Hello, World!";

У мові С можлива також ситуація, коли покажчик вказує на пока­жчик. У цьому випадку опис буде мати наступний вигляд:

int -*'*point;

point має тип покажчик на покажчик на int. Відповідно, щоб       набу­ти цілочисельного значення змінною, на яку указьіваеі point, треба у вираженні використати **point.;

Приклад використання:


         11

^include <stdio. h>

void m а і n()

{ int i, pi, ppi;

і =7; pi=&i;

p p i = & p i;

printf( "i = %d pi =       %p       ppi       =          %p \n", i,          pi,        ppi);

*pi++;

printf( "i = %d pi =       %p       ppi       =          %p \n", i,          pi,        ppi);

**ppi = 12;

printf( "i = %d pi =       %p       ppi =    %p \n", i, pi,      ppi);

}

          ІНІЦІАЛІЗАЦІЯ               ПОКАЖЧИКІВ

Після того як покажчик був оголошений, але до того, як          йому було привласнене якесь значення, покажчик містить невідоме значен­ня. Спроба використати покажчик до привласнення йому якогось           зна­чення є неприємною помилкою, оскільки вона може порушити роботу не

тільки вашої програми, але і операційної системи. Навіть якщо цьо­го не сталося, результат роботи програми буде неправильним і знай­ти цю помилку буде досить складно.

Вважають, що покажчик, який вказує в  "нікуди", повинен мати значення null, однак і це не робить його "безпечним". Після того, як він попаде в праву або ліву частину оператора привласнення, він знову може стати "небезпечним".

З іншого боку нульовий покажчик можна використати, наприклад, для позначення кінця масиву покажчиків.

Якщо була спроба привласнити яке-небудь значення тому, на що вказує покажчик з нульовим значенням, система видає попередження, що з'являється під час роботи програми (або після закінчення робо­ти програми)   "Null pointer assignment". Поява цього повідомлення є мотивом для пошуку використання неініціалізувати покажчика в програмі.


© 2012 Рефераты, курсовые и дипломные работы.