Контрольная работа: Будова і монтаж електропроводок

Контрольная работа: Будова і монтаж електропроводок

Будова і монтаж електропроводок

План

1.  Призначення і види електропроводок

2.  Електропроводка на ізолюючих опорах

3.  Відкриті та сховані електропроводки плоскими проводами

4.  Тросові електропроводки

5.  Модульна електропроводка

6.  Електропроводка в неметалевих трубах

7.  Зовнішні електропроводки

8.  Перевірка, випробування та передача в експлуатацію змонтованих електропроводок

1. Призначення і види електропроводок

Електропроводкою називається сукупність проводів і кабелів з кріпильними, підтримуючими, захисними конструкціями і деталями.

Електропроводки служать для передачі електроенергії до споживачів.

За способом виконання електропроводки поділяють на:

а) відкриті, що прокладаються по поверхні стіни, стелі, фермах. Така електропроводка може бути стаціонарною, пересувною і переносною;

б) сховані, тобто такі, що прокладаються в конструктивних елементах споруд і будівель (стінах, підлогах, перекриттях);

в) внутрішні, що прокладаються всередині приміщень. Вони можуть виконуватися відкритими і схованими;

г) зовнішні, які прокладаються по зовнішніх стінах будинків і споруд, між спорудами і будинками, під навісами, а також на опорах з прольотами до 25 м, на вулицях і дорогах.

При відкритій електропроводці проводи та кабелі прокладають на струнах, тросах, роликах, ізоляторах, у трубах, гнучких металевих рукавах, лотках, електротехнічних плінтусах тощо. У разі схованої електропроводки проводи і кабелі прокладають у трубах, гнучких металевих рукавах, коробах, замкнених каналах, порожнинах будівельних конструкцій, заштукатурених борознах, під штукатуркою, а також замонолічують у будівельні конструкції при їх виготовленні.

Ділянка електропроводки, що з'єднує зовнішню та внутрішню електропроводку, починаючи від ізоляторів, встановлених на зовнішній стіні або покрівлі будинку до ввідних пристроїв, називається вводом від повітряної лінії.

Розгалуження від повітряної лінії до вводу у будинок при напрузі до 1000 В не є зовнішньою електропроводкою, а належить до повітряної лінії (ПЛ).

Монтують проводки за проектом, що є сукупністю схем, нанесена план будівлі із зазначенням розташування вводу, магістральних ліній, групових щитків, типів проводів та способів прокладання, типів вимикачів, арматури тощо. Схеми проводок виконують звичайно однолінійними з використанням стандартних умовних позначень.

Вид і спосіб прокладення проводів визначається характером навколишнього середовища відповідно до вимог Правил будови електроустаткування (ПБЕ).3.3. Вимоги до електропроводок та їх монтажу

Технічна документація. Робоча документація, що надходить з електромонтажної організації повинна бути виконана відповідно до вимог ПБЕ, Державних стандартів системи проектної документації для будівництва (Держст, СПДБ) та Інструкцій про склад і оформлення електротехнічної робочої документації для промислового будівництва (ВСН—381—85).

Робочі креслення орієнтуються на індивідуальну заготовку елементів цехових електромереж. У них має бути вказано зв'язок з основними осями будинків або головними осями технологічного устаткування і доданий спільний кабельний та трубний журнали, а також трубозаготівельна відомість.

Для об'єктів, на яких переважає розводка одиничних труб і непередбачено комплектування їх у трубні блоки, спільний кабельний і трубний журнали, а також трубозаготівельна відомість не додаються.

На кресленнях розміщення електроустаткування і проведення електромереж має бути показаний зв'язок електроустаткування та електричних мереж до координаційних сіток і позначок трас.

У виробничих приміщеннях для всіх випадків, якщо цьому не перешкоджають умови роботи вантажопідйомних механізмів або особливості технології виробництва, слід надавати перевагу верхнім розводкам електричних мереж на лотках і в коробах, з підходом до електроприймачів зверху без прокладання в підлогу.

Робочі креслення шинопроводів повинні містити розрізи й типові кріплення конструкцій, які виготовляють на заводах, а в разі використання нетипових конструкцій — їх робочі креслення. При проходженні траси шинопроводів у кількох площинах додатково розробляють аксонометричні креслення ліній шинопроводів з даними про тип секцій, що використовуються.

З'єднання і розгалуження. З'єднання і розгалуження проводів і кабелів розміщують у доступних для контролю місцях. Під час прокладання проводів і кабелів у глухих коробах, трубах і гнучких металічних рукавах з'єднання і розгалуження виконують у з'єднувальних і розгалужувальних коробках, а при прокладанні на ізолюючих опорах — безпосередньо біля ізоляторів, кліпс, або на них, а також на роликах.

Всередині коробів зі знімальними кришками і на лотках допускається виконувати з'єднання і розгалуження проводів у спеціальних затискачах з ізолюючими оболонками, які забезпечують неперервність ізоляції.

Місця з'єднання і розгалуження проводів і кабелів не повинні зазнавати механічних напруг і дій, мають мати ізоляцію, рівнозначну ізоляції суцільних жил.

Паралельне прокладання проводів і кабелів поблизу трубопроводів. Відстань до трубопроводів від відкрито прокладених проводів і кабелів всередині приміщень, а також від коробів при схованому прокладанні проводів повинна бути не меншою 100 мм, а до трубопроводів з гарячими рідинами і газами — не меншою 400 мм. За наявності гарячих трубопроводів проводи і кабелі захищають від впливу високої температури або прокладають проводи з захисним покриттям.

Перетин з трубопроводами відкрито прокладених захищених і незахищених проводів виконують на відстані не менше 50 мм, аз трубопроводами із горючими рідинами й газами — не менше 100 мм. Крім цього проводи в місцях перетину прокладають в борознах, трубах і коробах.

Спосіб прокладання. При відкритому прокладанні проводів і кабелів слід враховувати архітектурні лінії приміщення (карнизів, плінтусів, виступаючих кутів тощо).

Висота прокладання проводів і кабелів від рівня підлоги не нормується.

Кріплення електропроводок. Скоби для закріплення проводів, кабелів і труб, що прокладаються безпосередньо по основах, встановлюють на прямолінійних ділянках і поворотах траси на рівних відстанях один від одного, розміщуючи перпендикулярно до осьової лінії проводів.

При кріпленні незахищених проводів металевими бандажами і скобами між ними встановлюють ізоляційні прокладки.

Дюбелі, що використовуються для кріплення проводок, елект-роустановочних виробів вибирають і закріплюють до основи згідно з інструкцією.

Всі кріплення із чорних металів повинні мати захисне антикорозійне покриття.

Проходи через стіни та перекриття. При переході через негорючі стіни і міжповерхові перекриття неброньовані кабелі, захищені та незахищені проводи закладають у відрізки пластмасових труб, а при проході через горючі — у відрізки сталевих труб.

Відкриті проходи кабелів і проходів через зовнішні стіни або через стіни між опалювальними і неопалювальними приміщеннями, а також через внутрішні стіни сирих, особливо сирих, приміщень і приміщень з хімічно активним середовищем після прокладання електропроводок слід ущільнити легкозйомними матеріалами (мінеральною ватою, шлаковатою); в приміщення з нормальним середовищем ущільнення не потрібне.

Послідовність технологічних операцій при монтажі електропроводок.

Монтаж електропроводок потрібно виконувати в такій послідовності:

1) розмітка місць установки освітлювального або силового електроустаткування (світильників, штепсельних розеток, вимикачів, групових щитків, пускової апаратури);

2) розмітка траси прокладання проводів, проходів через стіни і перекриття та місць кріплення проводів і кабелів;

3) пробивні роботи (борозни і проходи повинні бути виконані у процесі будівельних робіт);

4) установка ізолюючих опор, натяжних і підтримуючих конструкцій або прокладка труб;

5) заготовка електропроводок (виконується в МЕЗ);

6) транспортування заготовлених електропроводок до зони монтажу;

7) прокладання проводів або кабелів;

8) установка електроприймачів і розподільних пунктів;

9) обкінцювання проводів і кабелів та приєднання їх до затискачів апаратів;

10) перевірка і здача в експлуатацію електропроводок.

2. Електропроводка на ізолюючих опорах

До електропроводок на ізолюючих опорах належить проводка на роликах, ізоляторах, кліпсах та шнурова проводка.

Прокладання проводів на ізолюючих опорах конструктивно просте, однак порівняно рідко використовуються, що пов'язано з недовговічністю і неможливістю широкого застосування індустріальних методів монтажу.

Для монтажу відкритої проводки на ізолюючих опорах використовують голі, а найчастіше ізольовані проводи ПР, АР, В, АПВ, ПРВ, АПРВ тощо, які прокладають на ізоляторах армованих гаками, штирями, якорями або напів якорями.

Шнурову проводку виконують проводом ПРД на роликах. Вона використовується тільки для монтування освітлювальних мереж у сухих і опалювальних приміщеннях при напрузі до 220 В, на будівництвах у сільській місцевості, тимчасових будинках.

Ролики закріплюють шурупами, вкручують безпосередньо до основи за допомогою дюбелів або приклеюванням.

У місцях розгалужень, на кінцевих і кутових роликах, у проходах, при обходах балок або карнизів проводи прив'язують до роликів тонким шпагатом.

Ділянки шнурової проводки заготовляють в МЕЗ. Це повністю закінчені монтажні вузли з виконаними з'єднаннями і розгалуженнями проводів, приєднаними до проводки ламповими патронами, вимикачами і штепсельними розетками. На місці монтажу ділянки готової проводки навішують і закріплюють на роликах, окремі ділянки закріплюють між собою і підключають до групових щитків.

Проводка на роликах. Проводку на роликах використовують переважно в існуючих будівлях, а також для споруджуваних невеликих житлових будинків. У нових великих культурно-побутових, адміністративних будівлях проводку на роликах не використовують.

Для відкритих проводок на роликах при монтуванні освітлювальних і силових мереж використовують проводи марок АПВ і АПР.

При паралельному прокладанні на роликах декількох проводів використовують стальні планки і скоби. Планки прикріплюють одним або двома шурупами: на дерев'яних основах — вкручують в нього, на цегляних і бетонних — за допомогою дюбелів або приклеюванням.

Відстань між роликами в ряді не повинна перевищувати 80 см, а між сусідніми проводами — не менше 35 мм. Висота прокладання над підлогою не менше 2,5 м. Від стелі та від суміжної стіни ролики кріплять на відстані, що дорівнює 1,5 — 2-кратній висоті ролика.

Проводка на ізоляторах. Для проводок на ізоляторах використовують проводи тих же марок, що і для проводки на роликах або кліпсах, тобто АПВ і АР.

Ізолятори встановлюють на гаках, штирях і якорях за допомогою пенькового волокна, просоченого оліфою з тертим суриком. Для кріплення гаків і якорів з насадженими на них ізоляторами в дерев'яних конструкціях попередньо просвердлюють у місці їх установлення отвори діаметром на 5—6 мм меншим діаметра нарізки хвостової частини якоря чи гака. Гак і якір повинні бути вкручені в дерево всією своєю хвостовою частиною. Ізолятори, закріплені на штирях, монтують на скобах. Отвори для скоб вирубують у вигляді квадратних гнізд зі стороною квадрата, що дорівнює подвійній ширині лапи скоби, а глибина гнізда повинна дорівнювати 1/3 довжини лапи, але бути не меншою 50 мм. Для закріплення кріпильних деталей використовують розчин, який складається з однієї частини цементу, що розширюється при затвердінні, і двох частин піску. Для прискорення схоплення до розчину додають рідке скло із розрахунку 1 л на відро розчину. На проміжних ізоляторах провід прив'язують на шийках або головках, на кутових — тільки на шийках. Перед змащуванням хвостові частини гаків, якорів і лапи скоб очищають від бруду і мастила, а отвори — від сміття, і змочують водою. Вставлені в отвори гаки, якорі та скоби забивають цементним розчином.

Монтаж проводів починають з розкладання заготовленої проводки вздовж траси так, щоб відгалуження до світильників, вимикачів і штепсельних розеток розмістилися на ізоляторах. Далі встановлюють проводи на ізолятори, закріплюють на початку ділянки проводки і, натягнувши вручну або поліспастом, кріплять їх до головок і шийок ізоляторів оцинкованим дротом 0,8—1 мм, попередньо намотавши на проводи два-три шари ізоляційної стрічки, (щоб запобігти пошкодженню їх ізоляції в'язальним дротом). На прямих ділянках проводки проводи кріплять на шийках або головках ізоляторів , а на поворотах і в місцях зміни напрямку проводки — лише на шийках або петлею-заглушкою . При перетинах проводів один з них вміщують в ізоляційну трубку.

3. Відкриті та сховані електропроводки плоскими проводами

Електропроводки плоскими проводами використовують у групових лініях освітлення житлових і громадських будівельна також службових і допоміжних приміщеннях промислових підприємств.

Плоскі проводи марок АПВ, АПН прокладають як схованими під шаром штукатурки або всередині стін та перекриттів (без використання будь-яких захисних оболонок), так і відкритими по поверхнях стін та стель в сухих і вологих, опалювальних і неопалювальних приміщеннях (у тому числі в кухнях, на сходових клітках, підвалах). У санвузлах використовується тільки схована проводка.

Електропроводки плоскими проводами забороняється виконувати при відкритому прокладанні у пожежонебезпечних приміщеннях і на горищах, при відкритому та схованому прокладанні у вибухонебезпечних, особливо сирих приміщеннях та в приміщеннях з хімічно активним середовищем, а також у дитячих і лікувальних закладах, клубах, спортивних спорудах.

При відкритому прокладанні по стінах і стелях слід дотримуватися архітектурних ліній приміщень, прокладаючи провід на відстані не менше 20 мм від карнизів, виступаючих декоративних елементів. У приміщеннях, обклеєних шпалерами, верхній горизонтальний провід прокладають вище від шпалер.

При схованій проводці горизонтально по стінах проводи укладають паралельно до ліній карнизів на відстані 100—200 мм від стелі або 50—100 мм від карниза; спуски до вимикачів, штепсельних розеток або світильників виконують вертикально по виску. В перекриттях (під плитою перекриття, в щілинах, пустотах і т. д.) допустиме прокладання по найкоротшій відстані.

У вологих приміщеннях (кухні, ванн) довжину проводки слід намагатися максимально скоротити, розміщуючи проводку і вимикачі поза цими приміщеннями. При паралельному прокладанні проводів як сховано, так і відкрито, відстань між проводами приймають за 3—5 мм.

При відкритій прокладці провід прикріплюють до опорної площини приклеюванням, цвяхами або скобами. Його прибивають до опорної конструкції по середній лінії розділювальної плівки проводу з відстанню між точками кріплення 120—200 мм з діаметром цвяха від 1,4 до 3 мм.

За схованого прокладання плоских проводів кріплення цвяхами не допускається, воно здійснюється "приморожуванням" проводу алебастровим розчином в кількох місцях по довжині траси.

Згинаючи сховано прокладений провід, в місці згину на довжині 40—60 мм вирізують роздільну плівку, стежачи за тим, щоб не пошкодити ізоляцію жил, одну жилу згинають під потрібним кутом, а іншу — відводять всередину кута і згинають, не допускаючи доторкання жил між собою. При відкритому прокладанні допускається зближення жил, тому під час згинання проводу досить плівку розрізати в місці згину, щоб полегшити згинання.

Прокладати плоскі проводи пакетами або пучками заборонено.

Проходи відкрито прокладених проводів через стіни, перегородки та перекриття виконують в Гумових напівтвердих трубах з окінцьованими на їх виході фарфоровими або пластмасовими втулками. Виходи сховано прокладених проводів на поверхню стін окінцьовують фарфоровими або пластмасовими втулками чи воронками. Використовуючи трижильні проводи для спусків до вимикачів в освітлювальних мережах у різні фази, включають жили, розділені між собою роздільною плівкою.

З'єднання і розгалуження плоских проводів, що прокладають сховано, виконують у розгалужувальних коробках і в коробках вимикачів, штепсельних розеток і світильників за допомогою з'єднання і розгалуження плоских проводів, що прокладають сховано, виконують у розгалужувальних коробках і в коробках вимикачів, штепсельних розеток і світильників за допомогою затискачів.

Для схованої прокладки використовують пластмасові або металеві розгалужувальні коробки і коробки для встановлення вимикачів і штепсельних розеток, вставляючи їх в стіну або перекриття. Внутрішню поверхню металевих коробок покривають ізоляційним лаком або обкладають електро-картоном; у місцях вводу в них проводів установлюють втулки з ізоляційного матеріалу.

Приєднуючи кінці проводів до затискачів вимикачів, щитків і т. д., розділювальну плівку слід вирізувати лише на ділянці, необхідній для виконання підключення. В місцях з'єднання проводів та приєднання їх до світильників і вимикачів залишають запас проводу не менше 50 см.

Під час стендової заготовки електропроводок на місці монтажу виконують роботи тільки по укладанню та кріпленню проводів, установці і кріпленню коробок, штепсельних розеток та інших установочних виробів.

4. Тросові електропроводки

Тросовими електропроводками називаються відкриті електропроводки, виконані спеціальними тросовими проводами або ізольованими та захищеними проводами і кабелями, прикріпленими до стального троса.

Тросову проводку використовують у приміщеннях промислових підприємств зі складною конструкцією будівельної частини, де через наявність великої кількості різних трубопроводів, колон, ферм і балок важко виконати проводку іншого типу.

Тросові електропроводки монтують з найбільшим ступенем індустріалізації в дві стадії. Це найдешевші електропроводки і вони мають обмежене число кріплень на одиницю довжини. Тросові електропроводки монтують у приміщеннях з будь-яким середовищем, обираючи проводи і кабелі для цього середовища.

Залежно від умов прокладання, кріплення ліній і місць встановлення світильників використовують три варіанти попереднього заготовлення тросових проводок:

1) заготовляють на всю проектну довжину лінії несучий трос із закріпленими на ньому проводами і кабелями або тросовими проводами з натяжним пристроєм, кінцевими петлями, відгалужувальними коробками та приєднаною освітлювальною арматурою (без скла);

2)виконують те ж саме, крім приєднання освітлювальної арматури;

3)те ж саме, що й у першому варіанті, але постачається секціями з подальшим з'єднанням секцій на об'єкті монтажу.

Для влаштування тросових проводок використовують спеціальні проводи з гумовою та полівінілхлоридною ізоляцією і з несучим тросом (APT, АВТ, АВТВ) чи з підсиленим несучим тросом АВТВУ). Крім звичайних, застосовують також ізольовані проводи АПР (ПР), АПВ (ПВ) або легкі неброньовані кабелі АВРГ (ВРГ), АВВГ (ВВГ), АНРГ (НРГ), з трьома — чотирма струмопровідними жилами перерізом до 16 мм2.

Тросову проводку заготовляють в МЕЗ індустріальними методами. В майстерні відрізок троса або дроту відповідної довжини натягують між двома опорами на висоті 1—1,5 м від підлоги. На закріпленому таким чином тросі підвішують проводи, монтують освітлювальну арматуру і приєднують розгалуження від лінії до затискачів світильників. На одному кінці троса закріплюють гак, а на іншому — гак з натяжною гайкою, необхідний для регулювання натягу троса при закріпленні його в цеху. Заготовлену в майстерні лінію тросової проводки змотують в бухту і транспортують на місце монтажу. За допомогою блоків і напрямляючих її піднімають уверх і закріпляють. Перед установленням на проектну висоту встановлюють кінцеві та проміжні деталі й підвіски для кріплення несучого троса, підтримуючих конструкцій і кронштейнів для світильників та інших апаратів. Потім піднімають електропроводку на проектне місце, закріплюють трос одним кінцем за анкерну конструкцію, з'єднують його з проміжними підвісками, попередньо натягують і насаджують на другий анкерний гак. Натягування виконують вручну при прогонах до 15 м, а при більших прогонах — лебідкою. Після цього остаточно натягують несучий трос і всі металеві деталі лінії та приєднують лінію до джерела живлення (рис. 3.8.). Натягнений до встановленої стрілки провисання несучий трос остаточно закріплюють на всіх проміжних точках до підвісок і розтяжок. Стріла провисання повинна становити 100—150 мм для прогону 6 м і 200—250 мм для прогону 12 м.

Несучий трос заземлюють у двох точках на кінцях лінії. Усі оголені частини троса, натяжні пристрої, тросові затискачі, анкери, вертикальні підвіски, відтяжки змащують технічним вазеліном.

Для монтажу тросової проводки на першому етапі встановлюють на стінах і конструкціях будівлі гаки для підвішування троса. При відстані між опорами, що перевищує 12 м, трос додатково підвішують до балок або ферм будівлі. У виробничих приміщеннях з нормальним середовищем допускається використання троса в якості нульового робочого проводу в груповій мережі освітлення системи з заземленою нейтраллю. якщо трос не перебуває в безпосередній близькості від частин будинків або конструкцій, що горять.

5. Модульна електропроводка

Силова електропроводка в підлозі (модульна електропроводка) використовується у виробничих приміщеннях з нормальним середовищем, де передбачається велика щільність, часткова заміна та зміна розміщення технологічного устаткування.

Модульна електропроводка повинна забезпечувати надійне і безпечне обслуговування електроприймачів, що знаходяться в будь-якому місці цеху, передбачати можливість перестановки струмоприймачів без суттєвих змін конструкції мережі, а також пошкодження підлоги.

Магістралі проводки прокладають у стальних водогазопровідних легких трубах діаметром 1,5 проводами перерізом до 35 мм2 паралельно, на відстані 3 м один від одного і від стін, або на відстані 1,5 м від осей колон симетрично до них в одному напрямку вздовж прольоту корпуса. На магістральних лініях кожні 2—3 м установлюють розгалужувальні коробки. Під час улаштування на першому поверсі коробки розміщують у бетонній заготовці, яку заливають цементною стяжкою, а зверху полімерцементом. При улаштуванні на верхніх поверхах коробки укладають безпосередньо на залізобетонну плиту перекриття, засипають шлаком, а потім заливають цементною стяжкою і полімерцементом. Магістраль підводять до коробки, від якої відходять розгалуження. Якщо хоч одне розгалуження не використовують, то воно закривається герметичною заглушкою. Відгалуження до струмоприймача виконують металорукавом через подвійний ніпель, прямий кутник або подвійний ніпель і пряму муфту. Відгалуження від магістральних проводів виконують за допомогою спеціальних затискачів, а відгалуження заземлення — нульовим проводом через спеціальний затискач.

На розгалужувальну коробку можна встановлювати розподільну колонку, яку прикріплюють до неї замість кришки через Гумову прокладку. Колонка складається зі штепсельного з'єднання, автоматів, рубильників і запобіжників. Якщо між верстатом і колонкою є прохід, то по підлозі прокладають гнучкий металорукав, захищений зверху швелером або стальною трубою. При відсутності проходу між верстатом і колонкою гнучкий металорукав вільно висить між колонкою і ввідною коробкою верстата.

Велику кількість проводів прокладають під підлогою у багатоканальних стальних коробах зі знімними кришками, що розміщуються на рівні чистої підлоги або в її каналах. Короби, що розміщують під підлогою, дають змогу: прокладати багато суміщених мереж керування, автоматизації і зв'язку з силовими мережами електроустаткування; виконувати розгалуження (кожні 0,5 м) через кришку коробів; прокладати проводи в усіх виробничих приміщеннях (крім вибухо- і пожежонебезпечних, запорошуваних і з хімічно активним середовищем); установлювати безпосередньо на них технологічне устаткування. Короби виготовляють у вигляді прямих, кутових, трійникових і хрестових секцій.

У коробах без перегородок вздовж каналу проводи розгалуження приєднують до магістральних через розгалужувальні затискачі та виводять через патрубки, приварені до кришки. Кришку прикріплюють до кутової рейки каналу штирями і ущільнюють гумовою прокладкою. Проводи слабострумних електропроводок підводять до електроприймачів окремо. Короби з роздільною перегородкою по всій довжині використовують при одночасному прокладанні силових і слабострумних мереж. Перегородку виконують зі сталі, гетинаксу або текстоліту. Проводи силової мережі з розгалужувальними затискачами прокладають в одній частині короба, а слабострумні кабелі — пакетом в іншій.

6. Електропроводка в неметалевих трубах

Електропроводка в неметалевих трубах використовується в сухих, вологих, сирих, особливо сирих і запорошуваних приміщеннях, у приміщеннях з хімічно активним середовищем в зовнішніх електропроводках, а також в агресивному ґрунті для захисту кабелів.

Основними видами пластмасових труб є вініпластові, поліетиленові та поліпропіленові.

Поліетиленові та поліпропіленові труби дають змогу використовувати в різних середовищах для прихованого прокладання в негорючих основах, у підлогах і фундаментах, в агресивному ґрунті, а також у будівлях масової забудови висотою 10 поверхів і вище, в обчислювальних центрах. Вініпластові труби мають значно менші обмеження ніж поліетиленові та поліпропіленові.

У цілому неметалеві труби заборонено використовувати в приміщеннях, в яких максимальна температура навколишнього середовища перевищує 60°С, а також у гарячих цехах (ливарних, ковальсько-пресових та ін.).

При виконанні проводок у неметалевих трубах необхідно дотримуватися наступних вимог.

1. Прокладати пластмасові труби слід при температурі повітря не нижче -20°С і не вище +60°С.

2. Труби в фундаментах укладати тільки на горизонтально утрамбований ґрунт або на шар бетону.

3. Товщина бетонного розчину при їх замоноличуванні в підлогах не повинна бути меншою 20 мм.

При виході неметалевих труб на стіни в місцях їх можливого механічного пошкодження труби захищають металевими конструкціями на висоті до 1,5 м.

Для монтажу прямих ділянок траси використовують труби довжиною 3000 мм і діаметром 20, 25, 32, 40 і 50 мм.

Пластмасові труби з'єднують між собою за допомогою муфт або ж розтрубами, вініпластові — клеєм, а поліетиленові та поліпропіленові — зварюванням чи гарячою обсадкою в розтрубах II . Муфти з'єднують прямі ділянки труб, а також прямі відрізки труб зі стандартними косинцями . Поліетиленові труби з'єднують між собою муфтами за допомогою зварювання, оскільки поліетилен погано склеюється.

Для безмуфтового з'єднання пластмасових труб (рис. 3.21, д) на одному з їх кінців випресовують розтруб такого ж розміру, що й розтрубні муфти.

Повороти траси трубопровода під кутом 90 і 135°С виконують спеціальними з'єднувальними кутниками різного радіуса згину.

З'єднання і окінцювання проводів виконують у протяжних коробках двох типів — для чотирьох і восьми труб.

При відкритому прокладанні труби прикріплюють трубними кліцами, які, в свою чергу, прикріплюють до будівельної конструкції гвинтами або шурупами через кожні 500, 700, 900, 1 100 і 1300 мм при діаметрі труб відповідно 20, 25, 40, 50 мм. Кріплення повинні забезпечувати вільне поздовжнє переміщення труб під час їх лінійного розширення або стискання від зміни температури навколишнього середовища.

При схованому прокладанні труби укладають у борозни на відстані не менше 10 мм одна від одної і закріплюють дротом, дерев'яними планками або приморожуванням алебастровим розчином через кожні 700—800 мм, а потім оштукатурюють мокрою штукатуркою. Перед укладанням та закріпленням труби вводять у коробки, борозни з'єднують і труби заштукатурюють. При прокладанні в підлозі труби замоноличують бетонним розчином, який не повинен виступати над ними більше як на 20 мм.

При виході пластмасових труб з підлоги приміщення або фундаменту виконують захист від механічних пошкоджень стальним коробом, міцними кожухами або кутовою рейкою на висоту до 1,5 м.

Переходи трубної проводки з однієї стіни (стелі) на іншу здійснюють з'єднувальною кутниковою рейкою чи за допомогою ущільнювальної втулки, або патрубком спеціальної протяжної коробки.

На заводах будівельної індустрії під час виготовлення будівельних конструкцій у них замоноличують пластмасові труби (замість утворення каналів) зі з'єднувальними та установочними коробками для кріплення світильників і виробів.

Використання проводок у замоноличених трубах дає змогу підвищити заводську готовність будівельних конструкцій, сприяє підвищенню якості робіт, поліпшує міжквартирну ізоляцію, сприяє підвищенню рівня індустріалізації електромонтажних робіт, надійності та електробезпеці проводок під час їх експлуатації.

Закладними деталями при замоноличуванні є: установочні та універсальні коробки для вмонтовування вимикачів та розеток; коробки для розміщення з'єднань і розгалужень проводів при переході проводки з панелей перекриття до стінної панелі та перегородки; втулки для проводів, ніші, гнізда, наскрізні проходи та інше. Виводу проводів до стельових світильників, відгалужень.

7. Зовнішні електропроводки

Електропроводки, що прокладаються по зовнішніх стінах будинків і споруд, а також між будинками на опорах (не більше чотирьох прольотів по 25 м кожний), називаються зовнішніми. Ці електропроводки можуть виконуватися проводами й кабелями і можуть бути відкриті та сховані.

До зовнішніх електропроводок належать також і вводи в будинки та споруди від повітряних ліній електропередач, що з'єднують розгалуження від цих ліній до внутрішньої електропроводки, починаючи від ізоляторів, встановлених на зовнішній поверхні стіни чи даху будинку, до затискачів ввідного пристрою.

Якщо зовнішню електропроводку прокладають незахищеними ізольованими проводами, їх розміщують так, щоб вони були недоступні, на безпечній відстані для людей, наприклад, з балкона, лоджії, тераси. Так, при горизонтальному прокладанні під покрівлею, балконом чи терасою ця відстань повинна бути не меншою ніж 2,5 м, над вікнами — 0,5 м, під вікнами і балконом — 1 м; при вертикальному прокладанні — не менше 0,75 м до вікна і 1 м до балкона. Проводи прокладають від землі на відстані не меншій 2,75 м.

Якщо проводи підвішують на опорах, біля будинків, то відстань до балконів і вікон повинна бути не меншою 1,5 м при невеликому їх відхиленні. Якщо прольоти між опорами становлять до 6 м, то відстань між проводами повинна бути не меншою 0,1 м, при прольоті більше 6 м — не менше 0,15 м. В усіх випадках відстань від проводів до стін і опорних конструкцій не повинна бути меншою 50 мм.

Під покрівлями житлових, громадських будинків і глядацьких споруд не можна прокладати зовнішню електропроводку (винятком є вводи у будинки і розгалуження до них). Вводи у будинки прокладають через стіни в ізоляційних трубках. Допускається виконувати ці вводи через покрівлі у стальних трубах, в торгових павільйонах, кіосках, пересувних будках й інших спорудах невеликої висоти, на покрівлях яких виключене перебування людей. При цьому відстань від проводів до покрівлі повинна бути не меншою 0,5 м. Зовнішня електропроводка по покрівлях житлових, громадських будинків та глядацьких споруд не допустима.

Проводи й кабелі в трубах, коробах і гнучких металевих рукавах прокладають так само, як внутрішню електропроводку в сирих і особливо сирих приміщеннях, причому в усіх випадках з ущільненням місця з'єднання та розгалуження.

8. Перевірка, випробування та передача в експлуатацію змонтованих електропроводок

Виконавши монтаж електропроводок (перед тим як подати напругу в мережу), перевіряють правильність з'єднання схеми проводки зовнішнім оглядом і перевіркою мегаомметром. Одночасно перевіряють і стан ізоляції мережі.

Електричні характеристики виконаного заземлення перевіряють, вимірюючи опір заземлювального пристрою і повний опір петлі "фаза-нуль".

Існує декілька методів вимірювання опору заземлення. Основними є метод амперметра-вольтметра і метод з використанням вимірювача заземлення. Методом амперметр - вольтметра опір заземлювача визначають за спадом напруги і величиною струму. Під час вимірювання опору одиночного заземлювача Rх зонд 3 і допоміжний заземлювач В повинні бути на відстані від нього, не меншій 20 і 40 м.

Живлення вимірювального кола здійснюється від мережі 220/127 В або від зварювального трансформатора.

Вимірюють опір заземлювача при від'єднаних магістралях заземлення. Опір заземлювача визначається як відношення напруги до струму, які знаходять за показам амперметра і вольтметра:

Rx=Ux / I

Опір заземлювача можна виміряти також безпосередньо за допомогою вимірювача заземлення — приладу типу МС-07. Прилад розміщують поблизу заземлювача і приєднують до нього затискачами /, і Е, замкнутою перемичкою. Допоміжний заземлювач приєднують до затискача а зонд — до затискача Е2, Живлення на петлю подається від зварювального або понижувального трансформатора, один вивід якого приєднують до заземленої нейтралі трансформатора, а інший до фазного проводу, який ближче до трансформатора, але за вимикальним апаратом.

Для утворення петлі "фаза—нуль" кінець відповідного фазного проводу в контрольованого устаткування металево з'єднують з корпусом, імітуючи замикання на корпус. Опір петлі визначають за формулою:

Zп = и І І,

де U— покази вольтметра, В; І — покази амперметра, А.

Вимірювання рекомендується здійснювати при максимально можливих значеннях струму.

Значення струму однофазного короткого замикання шукають за формулою:

електропроводка ізолятор кабельний діелектричний труба

Iк.з= U/Zn

де U— фазна напруга в мережі, В;Х— повний опір петлі "фаза— нуль", Ом.

Величина струму однофазного короткого замикання повинна перевищувати в три рази номінальний струм плавкої вставки або в 1,5 рази струм вимикання максимального розчеплювача автоматичного вимикача.

Після перевірки оформляють приймально-здавальну технічну документацію, яка складається при виконанні монтажу, перевірок і випробувань.

Технічна документація

Документи загального характеру

1. Акт здачі електромонтажних робіт з додатками.

2. Відомість технічних документів.

3. Відомість змін і відхилень від проекту.

4. Відомість недоробок, що не перешкоджають експлуатації.

5. Відомість змонтованого електроустаткування.

6. Акт передачі приміщень під монтаж електроустаткування.

7. Акт приймання електроустаткування під монтаж.

Документи з електропроводок

1. Акт огляду каналізації і труб перед закриттям.

2. Протокол перевірки надійності кріплення світильників.

3. Протокол вимірювання опору ізоляції електропроводок перед вмиканням.

4. Протокол фазування кабелів і шино проводів.