Дипломная работа: Экономико–статистический анализ развития малых предприятий Днепропетровской области

Дипломная работа: Экономико–статистический анализ развития малых предприятий Днепропетровской области

Исполнитель: студентка группы ЕС-03-1 Цылиакус А.Е.

Руководитель: к. е. н., доц. Корнилова О.Н.

Дніпропетровський національний університет

2007

Дипломная робота: 102 с., 17 рис., 23 табл., 37 источников, 3 приложения.

Объект исследования: малые предприятия Днепропетровской области.

Цель работы: определение и оценка состояний малых предприятий Днепропетровской области и выявление факторов влияния на их развитие.

Полученные выводы и их новизна: Определение отличий состояний малых предприятий в развитых странах и в Днепропетровской области, объяснение причин различий, оценка степени влияния факторов на количество малых предприятий в Днепропетровской области с помощью регрессионной модели.

Результаты исследований могут быть использованы в сфере государственного управления.

Ключевые слова: МАЛЫЕ ПРЕДПРИЯНИЯ, МАЛЫЙ БИЗНЕС, НАЁМНЫЕ РАБОЧИЕ, РЕАЛИЗАЦИЯ ПРОДУКЦИИ, ОПЕРАЦИОННЫЕ ЗАТРАТЫ.

RESUME

Tsyliakus A. The Economic and statistic analysis of the development of small enterprises of Dnipropetrovsk region The graduation research work of the fourth-year student. – D.: DNU, 2007. – 102 p.

The graduation research work of the fourth-year student is dealing with theoretical and practical aspects of the economic methods of studying small enterprises. The existing stage of small enterprise development in Dnipropetrovsk region is in point of view, the impact of factors which influence the number of small enterprises in Dnipropetrovsk region has been investigated in this work. The principal directions of the improvement of the stage of small enterprises development in Dnipropetrovsk region have been developed by the student engaged on degree thesis.

Вступ

Ринкове середовище постійно впливає на суспільство через функціонування соціально – орієнтованого господарства. Постійно перед суб’єктами ринку як загального поняття стоять проблеми раціонального використання наявних ресурсів. Як засвідчує практика, з цими задачами краще впорюються підприємці.

Підприємництво – самостійне організаційно - господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків і самореалізації власної мети.

Досвід розвинутих країн говорить про вагомий внесок в економіку сектору малого підприємництва. Суб’єкти малого бізнесу значною мірою впливають на зайнятість, на обсяги ВНП та є основним середовищем впровадження інновацій.

Виходячи з цього, в ринкових умовах господарювання актуальності набувають питання, пов’язані з пошуком шляхів та підходів до забезпечення ефективного розвитку малого підприємництва. Тому важливо усвідомити природу малого підприємництва, особливості формування середи його діяльності та функціонування, способи стимулювання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Малий бізнес – самостійне організаційно - правове та господарське новаторство власників малих підприємств власним коштом і на власний ризик на основі оперативнішого управління, швидшої адаптації до постійно змінюваних потреб споживачів, реалізації власних ідей для привласнення підприємницького доходу і реалізації рис підприємця.

Сектор малого бізнесу в Україні ще знаходиться у початковому стані свого розвитку. Про це говорить його незначний вклад у зайнятість та частка в загальних обсягах реалізації продукції, товарів та послуг.

Господарський комплекс Дніпропетровської області має промисловий та торговий характер. Найбільша кількість підприємств з діяльністю у цих сферах функціонує в області. У масштабах Дніпропетровської області вплив малих підприємств на її економічний розвиток у великій мірі визначається цими особливостями підприємництва.

З огляду на це метою даної роботи є аналіз сектору малого бізнесу в Дніпропетровській області, визначення особливостей функціонування, порівняння показників діяльності малих підприємств області з показниками в масштабах України.

Для досягнення означеної мети роботи були поставлені та вирішені такі завдання:

розкриття сутності поняття «мале підприємство»;

з’ясування можливих наслідків діяльності малих підприємств для економіки;

аналіз стану розвитку малих підприємств в Україні та Дніпропетровській області порівняно з розвинутими країнами;

визначення причини недостатнього розвитку малих підприємств Дніпропетровської області порівняно з показниками цього сектора в розвинутих країнах;

аналіз розвитку сектору малого бізнесу Дніпропетровської області за напрямами діяльності;

обґрунтування степені впливу підібраних факторів впливу на кількість малих підприємств у Дніпропетровській області шляхом побудови регресійної моделі;

розробка порад щодо напрямів політики державного управління розвитком малих підприємств.

Зважаючи на поставлену мету темою даної роботи є „Економіко-статистичний аналіз розвитку малих підприємств Дніпропетровської області”.

Об’єктом дослідження є процес розвитку сукупності малих підприємств Дніпропетровської області.

Предмет дослідження – теоретичне обґрунтування поняття «мале підприємство», методичні підходи, методи, інструменти та науково-практичні рекомендації з аналізу сектору малого підприємництва.

У роботі застосовуються такі методи і прийоми: прийоми теоретичного узагальнення і порівняння – для розкриття змісту й уточнення наукових понять, пов’язаних із сектором малого бізнесу; економіко-статистичний аналіз – для вивчення, порівняння емпіричних даних, аналізу динаміки, структури й ефективності діяльності малих підприємств; регресійний метод – для обґрунтованого добіру факторів впливу на кількість малих підприємств; аналіз, синтез, системний і ситуаційний підходи – для дослідження суті розвитку малих підприємств і підходів до прийняття управлінських рішень щодо їх стимулювання.

Законодавчою базою даної роботи слугують Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22.05.1997. Джерела первинної інформації - статистичні збірники «Малі підприємства Дніпропетровської області у 2005 році», «Діяльність малих підприємств України», «Економічна активність населення України 2005», «Статистичний щорічник України за 2000 р.», «Промисловість Дніпропетровської області» (2005 рік), «Соціальні індикатори рівня життя населення України у 2005 році».

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку посилань. Перший розділ - теоретична частина, в якій зазначено сутність та значення малих підприємств і підходи до віднесення підприємств до групи малих за країнами світу.

Другий розділ - методологічна частина, містить інформацію про методи які використовуються при економіко-статистичному аналізі показників діяльності малих підприємств Дніпропетровської області, таких, як зайнятість, середній рівень заробітної плати, обсяги реалізованої продукції та валових капітальних інвестицій, витрати на інновації, структура операційних витрат та активів і пасивів.

Третій розділ - розрахункова частина, складається з побудови регресійної моделі для визначення факторів впливу на кількість малих підприємств Дніпропетровської області. В ній проводиться обґрунтування вибору цих факторів, проведення їх аналізу та характеристика ступеня впливу через побудову регресійної моделі.

20.06.07 (время 19:59) Привет! Меня зовут Александра. Завтра защищаю эту работу. Расчеты сделаны в Excel и в SPSS. Все простенькое. Кидаю работу в сеть, т.к. по правилам, ее надо сдавать на кафедру в печатном и электронном виде. Мне последний пункт не нравиться. Так что, пользуйтесь на здоровье.

По работе: рецензия на 5. Теорию делала долго. Начинала собирать материал еще с зимы. Модели накроптала за последнюю неделю. А пункты 2.1 и 2.2 делала в свинячий голос вчера ночью.

Ссылки на литературу все абсолютно «живые».

Нужны файлы с расчетами в Excel по работе – пишите мне на AlexTsyl@ukr.net. Пришлю. Всем удачи!

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1 Теоретичне визначення малого підприємництва та зв’язаних з ним понять

Основою функціонування народного господарства країни, а значить і економіки в цілому, є підприємництво. Воно являє собою самостійне організаційно – господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків і самореалізації власної мети. [16, с. 732]

Підприємництво функціонує шляхом ведення бізнесу, що є підприємницькою, комерційною чи будь – якою іншою діяльністю, що не суперечить закону і спрямована на отримання прибутку. [11, с. 102]

Таким чином, основною ланкою народного господарства, яка забезпечує виробництво переважної маси товарів і послуг, здійснює науково – дослідну і комерційну діяльність з метою привласнення доходу (прибутку), є підприємство.

Для здійснення стимулюючої політики держава розмежує підприємства на малі, середні та великі. Малому підприємству притаманні такі ознаки, як незначна кількість працівників, невеликі обсяги здебільшого ризикової діяльності (виробничої, торговельної, наукової та ін.) та обсяги виробництва, власник якого самостійно приймає управлінські рішення з метою привласнення прибутку. Малим бізнесом називається самостійне організаційно – правове та господарське новаторство власників малих підприємств власним коштом і на власний ризик на основі оперативнішого управління, швидшої адаптації до постійно змінюваних потреб споживачів, реалізації власних ідей для привласнення підприємницького доходу і реалізації рис підприємця.

Малі підприємства здебільшого є об’єктами приватної власності (18865 підприємств або 97,1% у Дніпропетровській області у 2005 р.). Державні підприємства складають у секторі малих підприємств мізерну частку (146 підприємств або 0,8% у Дніпропетровській області у 2005 р.). Це не дивно, оскільки соціально – економічна природа державних підприємств визначається існуючим типом економічної системи (передусім відносинами власності на засоби виробництва) і характером політичної влади, соціальних, правових, ідеологічних відносин.

Розрізняють також приватне підприємство, суб’єктом якого є одна фізична особа, що самостійно управляє всіма стадіями виробничої та комерційної діяльності, економічними відносинами на підприємстві. [16, с. 725]

Світовий досвід господарювання говорить, що в основі розвитку економіки лежить поєднання діяльності малих, середніх та великих підприємств. Економіка західних країн вже давно «…ґрунтується на двох засадах – на великих організаційно – господарських структурах та малому бізнесі», який «… створює конкурентне середовище, забезпечує виробництву гнучкість та індивідуальність». [21, с. 39]

Функціонування підприємств здійснюється через розробку і втілення підприємницьких ідей. Підприємницька ідея – це конкретне цілісне знання про доцільність і можливість здійснювати певний вид підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети цієї діяльності, шляхів і засобів їх досягнення. [16, с. 725]

У ХVII ст. Ричард Кантільйон вперше зробив спробу надати визначення підприємницької діяльності. Він до групи підприємців відносив діячів ризикової сфери без сталого прибутку: купців, ремісників тощо. Визначення Р. Кантільйона ґрунтується на виконанні діяльності саме заради отримання прибутку. Протягом наступних століть XVII – XIX поняття «підприємництва» та «підприємця» постійно трансформується у визначення А. Сміта як реалізація мети підприємця – власника засобів виробництва. За Ж. Б. Сеєм підприємство вже набуває визначення організованої сукупності людей для діяльності у сфері бізнесу. Управлінські риси та інноваційність підприємництва висвітлював Альфред Маршалл. Завершив розробку теорії підприємництва Й. Шумпетр. За його словами «змістом підприємництва є здійснення нових комбінацій факторів виробництва або різні нововведення». [4, с. 23] Головним чинником економічного розвитку виступає сам підприємець. За Й. Шумпетером підприємство повинно виконувати 5 функцій:

Виробляти нові та поліпшувати існуючі блага;

Впроваджувати нові способи виробництва;

Відкривати та освоювати нові ринки збуту;

Використовувати нові джерела отримання сировини чи напівфабрикатів;

Проводити реорганізацію у галузі та створювати промислові організації нового типу. [4, с. 24]

Брциєва І. [3, с. 150] визначає «підприємництво» як сферу економічної діяльності, у якій реалізує себе підприємець-інноватор, суб’єкт, який шукає та реалізує нові можливості, сфери та об’єкти застосування факторів виробництва, який може висувати й освоювати нові товари, технології, форми та способи обслуговування споживачів, створювати нові потреби та способи їх задоволення.

На думку Кірпота О.: «Мале підприємництво – це особлива форма економічної активності, яка передбачає: орієнтацію на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери діяльності; свободу та самостійність об’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; майнова відповідальність підприємців за результати господарювання; постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод». [12, с. 239]

Через близькість малих підприємств до споживачів його основними рисами є: орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку, динамічність розвитку, ініціативність у впровадженні нових технологій та прийнятті рішень, цілеспрямованість та наполеглевість у здійснені задумів. Через творче ставлення до справи, оперативність, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дії малий бізнес забезпечує собі виживання.

Малі розміри та обсяги випуску продукції дозволяють малому підприємству більш швидко та гнучно реагувати на вимоги ринку, на нові співвідношення споживчого попиту та пропозиції, раціонально організовувати та змінювати структуру підприємства, оперативно випускати нову продукцію малими партіями з більш високою, ніж на великих підприємствах, якістю.

За словами Кірпота О., «мале підприємництво як самостійний і незмінний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує стимул до інноваційних процесів та високоефективної праці». [12, с. 239]

Роль та функції малого бізнесу, з точки зору загальноекономічних позицій, полягають не тільки у тому, що він є одним із найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства та опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабілізації суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту громадян.

Огляд правового статусу та критерії віднесення підприємств до малих досліджували ряд науковців. Серед них Ісаков М., Гордієнко О., Побережна Г., Варналій З., Велу Х., Ван Хорн, Ходов Л., Хандурін М., Скот М. та інші.

В багатьох країнах мале підприємництво виділяється в окремий сектор, який потребує особливих підходів в управлінні та пильної уваги і підтримки з боку держави. Але поняття «суб’єкт малого бізнесу» в кожній країні визначено в залежності від національних традицій. З їх урахуванням формуються різні визначення та критерії віднесення підприємств до малих. У таких країнах, як Франція, Німеччина та Греція, термін «суб’єкт малого підприємництва» юридично не визначений.

В Угоді про підтримку розвитку малого підприємництва в державах – учасницях СНД, яка підписана 17.01.1997 та ратифікована Україною 08.04.1999, визначено, що «суб’єктами малого підприємництва визначаються юридичні і фізичні особи, які отримали цей статус відповідно до законодавства держави, яка здійснює їх реєстрацію. Суб’єктами малого підприємництва як особливого сектору господарювання є фізичні особи – підприємці та юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність та відповідають вимогам і критеріям, передбаченим законодавством».

Варналій З. виділяє три етапи становлення підприємства як економічного суб’єкта на Україні. Початковий етап відбувся у 1987 – 1990 рр.

Перші кроки по впровадженню у життя сектору малого підприємництва були зроблені ще наприкінці існування Радянського Союзу. Першим офіційним документом, який регулював діяльність малих підприємств, стало «Положення про організацію діяльності малих підприємств», прийняте Комісією по вдосконаленню господарського механізму при Раді Міністрів СРСР 6 червня 1989 року. Наступним кроком була Постанова УРСР від 22 вересня 1990 р. «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств» давала перше легальне визначення поняття «мале підприємство».

Другий етап формування політики підтримки підприємництва та його розвитку тривав з 1991 по 1995 рік. Розпочався він 27 березня 1991 року зі вступу в силу Закону України «Про підприємства в Україні». [19, с. 20] Цього ж 1991 року було створено Державний комітет України по сприянню малим підприємствам і підприємництву. У 1993 році Кабінетом Міністрів України була схвалена перша Програма державної підтримки підприємництва України.

Третій етап розпочався у 1996 році. У квітні цього року Кабінет Міністрів України прийняв Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва. 28 червня 1996 року свобода підприємництва була закріплена конституційно. Державний комітет України з питань розвитку підприємництва був створений у липні 1997 року. Цей етап триває і по наш час. Він знаменується покращенням розвитку підприємств, особливо малих. [4, с. 154]

У наші часи підтримку малих підприємств серед державних та громадських організацій здійснюють:

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Міністерство економіки України;

Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції;

Український союз промисловців та підприємців;

Спілка малих та середніх приватизованих підприємств;

Асоціація сприяння розвитку приватного Підприємництва в Україні «Єднання».

До міжнародних організацій сприяння розвитку малих підприємств належать:

Група світового банку, до якої входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародний центр вирішення спірних питань у сфері інвестицій, Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій;

Європейський банк реконструкції та розвитку;

Агентство США з міжнародного розвитку;

Програма Тасі, розроблена ЄС для країн СНД та Монголії.

Розвитку МП в Україні також сприяють донорські організації:

Фонд Євразія;

Фонд НОУ – ХАУ;

Міжнародний фонд «Відродження». [14, с. 41-45]

В Україні на рівні закону до «малих» віднесено фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб. Згідно з таким визначенням кількість фізичних осіб переважна серед суб’єктів малого бізнесу. Це створює індивідуалістичні характеристики малих підприємств, а захист прав зводиться до захисту прав значної групи конкретних громадян. [13, с. 5]

На питання, які повинні бути критерії віднесення підприємств до малого бізнесу, до сих пір у світі не знайдено однозначної відповіді. Полеміка ведеться навколо двох підходів: якісного і кількісного. В деяких країнах вони поєднані. Так у Великобританії поряд з кількісним визначенням розмірів малих підприємств кредитування цього сектору економіки базується на якісних критеріях. [22, с. 9]

Побережна Г. Вважає, що віднести підприємство до групи малих можна за допомогою трьох підходів: кількісного, якісного та комбінованого. Розглянемо їх по черзі.

Перший підхід віднесення підприємств до групи малих – кількісний. Він зазвичай характеризується співвідношенням таких показників підприємства: кількість зайнятих, обсяг продажу продукції чи послуг та балансова вартість активів. Як приклад такого підходу автор наводить визначення ЄС.

У таблиці 1 відображена методологія ЄС з граничними показниками чисельності зайнятих, річного обороту та балансу, за якими у 1995 році підприємства відносились до груп малих чи середніх. [19, с. 19]

Таблиця 1.1 – Визначення малих та середніх підприємств за методикою ЄС (1995 та 2004 рр.).

* - дані для 2004 року. [22, с. 9]

Як видно з таблиці 1.1, в країнах ЄС домінує кількісний підхід до віднесення підприємств до групи малих. З часом граничні числа по кількості зайнятих не змінились.

Комісія ЄС також у 1995 році виділяла мікропідприємства з чисельністю зайнятих до 9 чол. Переважно це сімейні та фермерські господарства, індивідуальні підприємства.

У Великобританії в сфері виробництва чисельність зайнятих малої фірми не перевищує 200 чоловік. В інших секторах економіки основний показник визначення – річний оборот. В цій країні також застосовується виключно кількісний підхід.

В Японії в залежності від чисельності працюючих виділяють 7 груп підприємств: 1-4, 5-9, 10-29, 30-49, 50-59, 100-299, 300-499 робітників.

Міжнародна організація економічного співробітництва та розвитку визначає свої межі чисельності працюючих: до 19 чоловік – «зовсім малі», до 99 чоловік – «малі», 100 – 499 – «середні» та понад 500 чоловік – «великі».

Крім розглянутих, можуть використовуватись й інші кількісні ознаки віднесення підприємств до групи малих. Таблиця 1.2 відображає деякі з них, згруповані за країнами.

Таблиця 1.2 – Класифікаційні кількісні ознаки по країнах, за якими підприємства відносяться до числа малих.

 Як показує таблиця 2.1, найбільш популярні кількісні критерії віднесення підприємств до малих є чисельність працівників та величина капіталу. Також застосовуються відносно часто обсяг продажу та річний доход. Також у таблиці 1.2 видно, що найчастіше у країнах застосовується по два кількісні критерії одночасно.

Кількісний аналіз є найбільш чітким а отже і найпростішим, але часто він не має обґрунтованого теоретичного підґрунтя.

Другий підхід, який виділяє Побережна Г., - якісний. Його важко застосувати на практиці через недостатність інформації про внутрішнє середовище фірми. Як приклад, автор наводить визначення малого підприємства за Ван Хорном (Нідерланди, 1979). Цей автор виділяє 5 ознак малих підприємств:

невелика кількість виробленої продукції;

невеликий обсяг залучених ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових);

слабко розвинуті системи управління та контролю на підприємстві;

несистематичність управління;

головні посади та найбільші частки власності підприємства належать його засновникам.

Автором ще однієї класифікації підприємств та віднесенні їх до числа малих на основі якісних критеріїв є Х. Велу (1980 р.). В його класифікації використані внутрішні ознаки фірми поряд з метою діяльності та джерелом ресурсів. [20, с. 28]

Ця класифікація представлена у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 - Класифікація Х. Велу для визначення розміру підприємств.

 За даними таблиці 1.3. бачимо, що п’ять якісних ознак віднесення підприємства до суб’єктів малого бізнесу охоплюють все внутрішнє середовище фірми та є дуже складними для вимірювання.

Третій підхід віднесення підприємств до групи малих – комбінований. Він розглядає такі критерії віднесення фірм до малих, як правова незалежність, управління однієї особи та маленький ринок збуту. Його було запропоновано у 1971 році у доповіді Болтонського комітету (Великобританія). [19, с. 20] Це була перша спроба аналізу малих підприємств у світовому масштабі шляхом порівняння показників та напрямів розвитку підприємств по країнах.

Результатом цієї роботи був розподіл визначень малого підприємства на «економічне» та «статистичне». Тобто, комбінований підхід складається з двох підходів: якісного та кількісного. За «економічним» визначенням фірма визначалась малою при: володінні малою часткою ринку, управлінні самим власником та практичній незалежності. Статистичне визначення базується на числових вираженнях низки показників, які детально наведено у таблиці 1.4. [20, с. 30]

Таблиця 1.4 - Методологія Болтонського комітету для визначення малих підприємств у 1971 році.

Недоліки визначень малих підприємств існують в обох підходах. Для «економічного» (якісного) це недостатність інформації про внутрішнє становище фірми та складність оцінки таких показників, як «тип менеджменту», «система мотивації продуктивності персоналу» та інші. Недоліки «статистичного» (кількісного) підходу криються не лише у нечітко обґрунтованих числових межах, а також у неможливості зіставити вартість грошових одиниць у часі та нерівності показників національного продукту на людину за галузями і часом. [20, с. 32]

На нашу думку якісний підхід дає найліпшу інформацію для віднесення підприємств до малих. При його застосуванні не виникає питань щодо зіставлення показників у розрахунку на одну людину за галузями або у часі, як це буває при кількісному підході. Але складність вимірювання якісних показників унеможливлює його застосування.

Можливо було б тоді використовувати комбінований підхід, але ми вважаємо, що тоді виникне інша проблема – через неможливість виділення загального якісної ознаки для галузей виникла б мішанина сукупностей кількісних та якісних критеріїв за видами діяльності. Це тільки ускладнить процес відбору підприємств до групи малих. Також не ясно, хто саме, який орган буде здійснювати оцінку розміру підприємства та на якому етапі роботи фірми це робити. Адже якісні характеристики підприємства з’являються після деякого часу його функціонування на ринку.

Тому серед наведених трьох підходів віднесення підприємств до групи малих ми обираємо кількісний.

Існують також інші способи виявлення малих підприємств. Розмір підприємства оцінює поширена у західних країнах «теорія етапів зростання фірми». Ця теорія виділяє початковий етап, етап вживання та зростання. Їх використовує Швеція для визначення малих підприємств.

За думкою Гордієнко О. [6, с. 8], у правовому полі статус малого підприємства визначається на основі трьох основних критеріїв: трудового, фінансового та корпоративного. Перші два критерії є найбільш популярними у практиці розподілу підприємств на малі, середні та великі серед країн світу. Корпоративний критерій – спеціалізований. Він застосовується для визначення впливу на суб’єкти малого підприємництва з боку держави, середніх і великих підприємств. Розглянемо означені три критерії більш детально.

За трудовим критерієм приналежність підприємства до групи малих визначається з огляду на кількість працюючих. Це основний критерій у світовій практиці. За даними Міжнародної Фінансової корпорації у різних країнах встановлені різні граничні величини кількості працюючих у середньому за тиждень, чол.: Велика Британія – до 50; Франція – від 10 до 500; Німеччина – 3-49 (дрібні підприємства – 1-2 працюючих); Італія – до 300; Греція – до 50.

Трудовий критерій також застосовується і у нашій державі. Відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 до суб’єктів малого підприємництва відносяться «юридичні особи, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб». Також уточнюється, що «середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також представників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів».

За «Круглим столом» Російської академії розвитку малого підприємництва (РАРМП) та газети «Бизнес для всех» у 2004 році обговорення критеріїв віднесення підприємств до малих велося з урахуванням міжнародного досвіду.

Таблиця 1.5 відображає критерії віднесення підприємств до категорії малих та середніх по країнах світу. З огляду на ці критерії помітно, що основним є саме трудовий. [22, с. 9]

Таблиця 1.5 – Критерії віднесення підприємств до категорії малих та середніх в країнах світу.

Другий критерій – фінансовий. Він є не таким розповсюдженим у більшості країн, як трудовий. При його застосуванні використовуються такі показники, як обсяг реалізації продукції, річного валового доходу, розмір чистого інвестованого капіталу, вартість активів, річний, середній оборот та оборот за кілька років.

В Україні з введенням в дію Закону «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 відбувся перехід від одних фінансових характеристик суб’єкт малого підприємництва до інших. Зокрема, на відміну від обсягу виручки від реалізації продукції за рік новим критерієм став обсяг річного валового доходу. У кількісному виразі від 1 млн. грн. перейшли до суми, еквівалентної 500 тис євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. В редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22.05.1997 валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду. Ця категорія включає дохід від реалізації, пасивні доходи, суми безповоротної фінансової допомоги, вартість товарів, отриманих безоплатно, суми штрафних санкцій.

Третій критерій – корпоративний. Згідно цьому критерію до малих підприємств відносяться такі, в статутному капіталі яких участь держави, громадських та релігійних організацій, благодійних та інших фондів а також юридичних осіб, що не є суб’єктами малого підприємництва, не перевищує встановленої частки (в Україні ця частка складає 25%). За таким самим принципом визначаються державна та комунальна форми власності підприємств.

Корпоративне підприємство зазвичай утворюється двома або більше засновниками. Їх майно об’єднується, рішення приймаються спільно. Засновники несуть відповідальність спільно та отримують доходи згідно часткам своїх внесків. Кооперативними є підприємства у формі господарського товариства, кооперативного або підприємства з приватною власністю декількох осіб.

Спробу класифікувати малі підприємства за умовами діяльності та мотивацією робить професор Всеросійської академії зовнішньої торгівлі Ходов Л. [32, с. 62] Усього він виділяє 4 види.

Перший вид – традиційний малий бізнес. Його сфери діяльності – мало серійне та індивідуальне виробництво товарів, роздрібна торгівля, готельне господарство та суспільне харчування, будівництво, транспорт, охорона здоров’я. Такі підприємства стали основою ринкової економіки. За думкою автора, цей вид підприємств буде існувати завжди через специфічність наданих послуг та їх локальність. Його визначальні риси – накопичений сімейний капітал, залежність від місцевого ринку, слабке переміщення капіталу в інші сфери.

Другий найбільш розповсюджений вид – постачальники комплектуючих та послуг для великих підприємств. Їх проблеми – нестача власного капіталу, сильна залежність від цінової, кредитної та технічної політики головного партнера.

Третій вид підприємств більш розповсюджений на заході, ніж у пострадянських країнах. Це малі та середні пайові товариства. У скандинавських країнах частка таких кооперативів досягає 9%. Їх характерні риси: фінансова стійкість та орієнтація на місцевий ринок та постачальників.

Останній вид малих підприємств відрізняється існуванням у середовищі з великими податковими пільгами. Мета таких підприємств – економія на податках.

Як окремий підвид виділяється, діяльність фізичних осіб, які масово скуповують за кордоном промислові товари та продають їх у роздріб на батьківщині. Автор наголошує на великій суспільній користі такого малого бізнесу.

Визначення видів підприємств в залежності від внутрішнього устрою та форми власності містяться у Господарському та Цивільному кодексах України. Розглянемо нижче ці визначення.

Згідно з визначенням Господарського кодексу України «суб’єктами господарювання державного або комунального сектору економіки є суб’єкти, що діють на основі лише, відповідно, державної або комунальної власності, а також суб’єкти, у статутному фонді яких частка державної або комунальної власності перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує державі або органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів». [6, с. 10]

Господарський кодекс за організаційною формою розрізняє в залежності від способу творення та формування статутного фонду унітарні та корпоративні підприємства.

Підприємство, створене одним засновником, зі сформованим за законом статутним фондом, не поділеним на частки (паї), з формуванням засновником трудового колективу на засадах трудового найму, з прийняттям ним рішень щодо реорганізації або ліквідації підприємства є унітарним. «Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника». [10, с. 225]

Господарський кодекс також встановлює критерії поділу підприємств на малі, середні та великі. Характеристиками малого підприємства будь – якої форми власності є середньооблікова чисельність працюючих за звітний період менше 50 осіб або обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує 500 тис. євро у перерахунку в гривню за середньорічним курсом НБУ. Для великих підприємств середньооблікова чисельність працюючих за звітний період перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції перевищує 5 млн. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.

Всі інші підприємства за законодавством відносяться до середніх.

Також окремо в Господарському кодексі виділяються підприємства з іноземними інвестиціями (іноземні інвестиції становлять не менше 10% у статутному фонді) та іноземні підприємства (стовідсоткові іноземні інвестиції у статутному фонді).

Вище викладений розподіл іноземних підприємств необхідний для регулювання цього сектору економіки на макрорівні. Полегшується розробка політики підтримки для малого підприємництва та антимонопольного регулювання для великих, визначаються шляхи захисту національних виробників.

Цивільний кодекс виділяє підприємства та установи. Підприємства, мета діяльності яких є отримання прибутку, є підприємницькими. Непідприємницькі товариства такої мети не мають. Ними можуть бути споживчі кооперативи, об’єднання громадян, релігійні та політичні організації, біржі тощо. Прикладом установ є музеї, благодійні фонди тощо. Вони досягають певної мети за рахунок коштів засновників.

На основі вивченої літератури та приведених характеристик малих підприємств можна виокремити додатні та від’ємні риси їх діяльності у розвинутих країнах та порівняти з ними «досягнення» малих підприємств Дніпропетровської області та України в цілому.

Але спершу треба зауважити, що не всі науковці ставляться до малих підприємств та до їх ролі в економіці однозначно. Річ іде про питання що є первопричиною? В своїй роботі Акімова І. та інші [1, с. 67] підкреслює, що малі підприємства можна розглядати і як наслідок успішного розвитку економіки. Автор впевнена, що на певному етапі її розвитку складаються необхідні передумови для появи приватних підприємців та малого бізнесу. Паралельно малі підприємства зростають і переходять до категорії середніх. Таким чином, велика кількість малих підприємств є наслідком розвитку, а не передумовою.

Як докази викладеного вище підходу домінування великих підприємств над малими, Акімова І.М. виділяє наступні два принципи:

На великих підприємствах можна застосовувати економію на масштабі як режими виробництва. Такі підприємства мають запас міцності за рахунок великих обсягів витрат за різноманітними напрямами. За рахунок економії на інфраструктурі при збільшенні обсягів виробництва ці підприємства є більш конкурентно-спроможними. Їх виживаність є сильнішою, ніж у малих підприємств.

Працевлаштування на великих підприємствах дає робітникам більше гарантій, що їх не буде звільнено через його банкрутство. Отже для населення бажаним є отримання роботи на великому підприємстві. Таким шляхом малі підприємства отримують меншу пропозицію кваліфікованої робочої сили.

Але не можна не визнати, що саме малий бізнес є ознакою переходу країн з колишньою соціалістичною економікою до ринкових відносин. У перехідній економіці малі підприємства насичують споживчий ринок країн, тоді як сконцентрована на промисловому та воєнному виробництві радянська економіка не могла зробити цього.

Отже, виділимо додатні та від’ємні риси діяльності малих підприємств. Міжнародна Організація Праці (МОП) вважає малі підприємства як такі, що знаходяться у серці процесу створення робочих місць. МОП визнає зростаючий вплив малого підприємництва на зайнятість у країнах – членах цієї організації. У Програмі підвищення зайнятості відділу Розвитку малих підприємств при МОП в рекомендації № 189 записано, що «країнам треба розвивати культуру підприємництва, заохочувати для цього ефективні служби, сприяти зниженню дискримінації щодо малого бізнесу та поліпшувати умови функціонування малих підприємств та зайнятих на них». [34, с. 2-3]

Сильний вплив на зайнятість є першою додатною рисою діяльності сектору малого бізнесу. За даними експертів ООН за 1995 рік — у світі в сфері малого й середнього бізнесу (підприємства з кількістю найманих працівників до 100 чоловік і від 100 до 500 чоловік відповідно) було зайнято 50% працюючого населення, включаючи сімейний бізнес. Так, у США на підприємствах МСП зайнято 70,2 млн. чоловік, у країнах ЄС — 68 млн., у ФРН — 18,5 млн., в Італії — 16,8 млн., у Франції — 15,2 млн., у Японії — 39,5 млн. [31, с. 12]

У США за період 1976-1999 роки великі та середні підприємства втратили відповідно 500 та 850 тис. робочих місць, а сектор малих підприємств за той самий період створив 4,1 млн. нових або 65% приросту робочих місць по країні. [3, с. 149] Важливо додати, що малі підприємства використовують працю соціально уразливих верств населення (жінок, біженців, пенсіонерів, інвалідів).

В Україні ситуація не така оптимістична, як у розвинутих країнах. Середньорічна кількість працівників на малих підприємствах по відношенню до кількості зайнятого населення коливається у межах 11 – 13%. Але на нашу думку вклад малих підприємств у зайнятість у таких обсягах достатньо великий для наукового вивчення цього сектору в Україні.

Друга додатна риса полягає у тому, що процвітання малого бізнесу є підґрунтям створення середнього класу. Наявність прошарку таких підприємств запобігає розподілу суспільства на багатих і бідних. Підтвердженням цього є дослідження країн з перехідною економікою, проведене у 2002 році поміж країн – членів Організації економічної кооперації та розвитку. [35, с. 5]

Малий бізнес створює велику частку ВВП розвинутих країн. У ринкових країнах частка малих підприємств у ВВП становить 50 – 60%. Більш детально: у Великобританії — 50-54%, Німеччині — 50-53%, Італії — 57-60%, Франції — 55-62%, США — 50-52%, Японії — 52-55%. Для порівняння, в Україні — 10-15%.

За думкою Миколи Хандуріна, «ринкова економіка починається там, де критична маса підприємницьких структур досягає приблизно одного діючого підприємства малого бізнесу на 30—50 жителів даної території». [31, с. 12] У Дніпропетровській області цей показник становив 416 жителів на одне підприємство у 1995 та 177 у 2005 році.

Третій додатний вклад малих підприємств в економіку країн, який виділяє Скот М. [36, с. 15], полягає у їх високій інноваційності. Автор наводить дані аналізу країн – членів Організації економічної кооперації та розвитку у 1997 році: 30-60% малих підприємств характеризуються як інноваційні. Але лише 10% підприємств використовують технологічні інновації..

Інноваційне підприємництво – це особливий новаторський процес створення чогось нового, процес господарювання, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновації. [23, с. 278]

В Україні про інновації на малих підприємствах говорити не приходиться. Їх малі підприємства не проводять. У 2003 та 2004 роках у Дніпропетровській області з усієї сукупності малих підприємств інновації проводили відповідно 3 та 5 підприємств. У 2005 – жодного. Серед великих та середніх підприємств кількість інноваційних також незначно спадає та коливається навколо вісімдесяти.

Галан Н. [5, с. 147] в своїй роботі стверджує, що «за результатами окремих досліджень МСП у Західній Європі навіть ефективніші щодо виконання науково – дослідних робіт та створення інноваційних продуктів, ніж великі підприємства».

Сизоненко В. [23, с. 278] виділяє 3 основних види інноваційних підприємництва: інновація продукції, інновація технології та соціальна інновація (поліпшення гуманітарної сфери підприємства для мобілізації персоналу). Автор також розподіляє підприємства за способом організації інноваційного процесу: інноваційне підприємство на основі внутрішньої організації (нововведення створюється та впроваджується всередині фірми), інноваційне підприємство на основі зовнішніх організацій за допомогою контрактів, інноваційне підприємство на основі зовнішньої організації за допомогою реалізації інноваційного проекту на венчурній дочірній фірмі.

Виділимо останню четверту рису діяльності малих підприємств. Вона полягає у їх здатності заповнювати маленькі ринкові ніши, що непідсилу великим підприємствам. Через цю властивість підприємства стають ближчими до споживача та створюють ліпше соціальне середовище. [36, с. 15]

Підводячи підсумки можна сказати, що визначення розміру та критеріїв віднесення підприємств до групи малих є складним та неоднозначним питанням. Еволюція його вирішення не дала чітких рекомендацій. Тому кожна країна у наш час визначає малі підприємства по різному в залежності від ознак, які вона сама обрала. Ці ознаки здебільшого кількісні та варіюють по напрямам діяльності підприємств. Для різних галузей виділяється різна кількість, наприклад, найманих робітників.

Не дивлячись на складність вирішення питання, яке підприємство вважати малим, його все ж таки державам приходиться вирішувати. Необхідність цієї роботи полягає у визначення групи підприємств, які потребують грошової допомоги з боку держави.

Стимулювання сектору малого бізнесу суттєво відбивається у низці макроекономічних показників через високий вплив на них саме підприємств такого роду. Цей вплив найбільш помітний у розвинутих країнах. До напрямів впливу відносяться: вклад малих підприємств у зайнятість, суттєва частка у ВВП країн, висока інноваційність, здатність пристосовуватись до найдрібніших ринків та функціонування у їх межах.

1.2 Розвиток та підтримка малих підприємств на світовому рівні та в Україні

Розвиток малих підприємств у світі залежить від ступеня розвинутості економік країн. У країнах Північної Америки та Євросоюзі цей сектор економіки пройшов поступовий шлях до збалансованої системи державного регулювання та діяльності самих фірм. У цих державах малі підприємства займають передові позиції та досягли вершини розвитку.

Євросоюз – найбільша економічна спільнота у світі. Вона виробляє близько чверті світового виробництва товарів. Малі підприємства в ЄС найбільше розвинуті у галузях оптової та роздрібної торгівлі, харчовій промисловості, будівництві, ділових стратегічних послугах, в галузі послуг з надання консультацій, готельному, ресторанному та туристичному бізнесі. [5, с. 147]

За словами Шпака В. на світовому рівні малий бізнес є головним джерелом інновацій. Невеликі компанії виконують щорік більше 60% усіх розробок. Такий показник притаманний лише цьому сектору, оскільки керівник малого підприємства є ближчий до самого виробництва та зацікавлений у впроваджені нових технологій. На великих підприємствах швидкість впровадження нововведень у життя значно повільніша. [33, с. 87]

Галан Н. в своїй роботі стверджує, що «за результатами окремих досліджень малі підприємства у Західній Європі навіть ефективніші щодо виконання науково – дослідних робіт та створення інноваційних продуктів, ніж великі підприємства».

Для стимулювання діяльності малих підприємств по країнах проводиться їх підтримка на державному рівні.

Державна політика підтримки підприємництва – це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання. [4, с. 151]

У ЄС регулювання будь-якого питання проводиться на регіональному та наддержавному рівні. Це стосується і малих підприємств. Цілі державного регулювання у цій сфері направлені на зміцнення єдиного внутрішнього ринку. Галан Н. [5, с. 149] визначає низку напрямів державної політики у ЄС стосовно малих підприємств: усунення бюрократичних перешкод; надання фінансової підтримки; сприяння доступу до джерел фінансування; зменшення податкового тягаря; підвищення інноваційного потенціалу підприємств; створення умов для розвитку електронної торгівлі (у 1999 році з’явились перші національні програми залучення малих підприємств до електронного зв’язку з покупцями).

Було встановлено, що найбільше у ЄС малі підприємства потерпають від адміністративних бар’єрів. Втрати малих підприємств на створення та ліквідацію, ліцензування та сертифікацію продукції щороку складають 3-4% від ВВП. Тому цій сфері приділяється найбільше уваги з боку держави.

Для цього у ЄС для малих підприємств було розроблено спрощене законодавство для внутрішнього ринку, яке з’явилось у 1996 році. Воно поширюється на вибіркові види діяльності та існує не у всіх країнах – членах ЄС. Свої рекомендації та оцінки спрощеному законодавству надає Спеціальна робоча група з питань спрощення умов діяльності підприємств.

З 1986 року працює Програма оцінки наслідків для бізнесу у формі консультацій по проблемах діяльності. На території ЄС створена мережа консультативних центрів Євро – Інфо. Тут підприємцям роз’яснюють вимоги законодавства, правила заповнення форм звітності, надають інформацію про цільові програми ЄС для бізнесу. Ця мережа ініціює регулярні Європейські конференції для щойно створених підприємств.

Узагальнення корисної інформації щодо найефективніших шляхів подолання адміністративних бар’єрів розповсюджується міх країнами – учасницями ЄС через «Програму узгоджених дій».

На національному рівні за допомогою спеціальної системи контрольних питань проводиться визначення впливу кожного нормативного акту на функціонування бізнесу. Порівнюються витрати та вигоди. Наприклад у Нідерландах систему контрольних питань розподілено на 3 групи: наслідки для бізнесу, вплив на екологію та ступінь виконання вимог законодавства. Результати обговорюються на рівні міністерств.

До спеціальних ініціатив ЄС можна віднести програми в галузях інформаційних технологій. Вони поширені у країнах північної частини ЄС. Такі програми мають на меті створення спеціальних мережених пунктів збору інформації від малих підприємств. Працюють вони за принципом «єдиного вікна». [5, с. 149-152]

Галан Н. [5, с. 152] у своїй статті «Державна підтримка малих та середніх підприємств в Європейському союзі» надає інформацію щодо фінансових шляхів допомоги малим підприємствам в країнах ЄС:

Мінімальна допомога (не перевищує 50 тис. євро на одну статтю витрат) упродовж 3 років. Рішення про її надання приймає національний або регіональний уряд.

Збільшена допомога не перевищує 7,5% інвестиційних витрат на підприємства. Складає до 200 тис. євро у розрахунку 2 тис. євро на 1 новостворене робоче місце. Рішення про надання такої допомоги приймається Комісією ЄС протягом 20 діб.

Обсяг інвестиційної допомоги залежить від регіону розташування підприємства. Складає в економічно розвинених та менш розвинених регіонах не більше 15% від суми інвестиційних витрат для підприємств з кількістю працівників до 50 осіб. Для підприємств з кількістю працівників 50 – 250 осіб ця частка складає 7,5% у розвинених регіонах та 10% у менш розвинених.

Якщо підприємство має на меті провести витрати на консультації, то йому обов’язково профінансують з них 50%, якщо сума допомоги більше мінімальної. Така допомога називається цільовою. Рішення про її надання приймає Комісія ЄС.

В Австрії та Швеції функціонує у вигляді мережі організація «ангелів бізнесу». ЇЇ мета – знаходження інвесторів для малих підприємств.

Передумовами сучасного стану малих підприємств Дніпропетровської області були певні кроки уряду України за роки її незалежності. Розглянемо надалі еволюцію діяльності малих підприємств та інститутів, що полегшують їх функціонування.

Підсумки роботі державного сектора за останнє десятиліття в русі сприяння розвитку малих підприємств зробила Акімова І. [1, с. 67]. Автор виокремила декілька рис:

Акценти були зроблені у полі взаємодії держави і бізнесу у питаннях створення, реєстрації, ліцензування, але не на питаннях зниження корупції та захищенні прав приватної власності;

Велась робота по зниженню кількості перевірок та регуляторних обмежень, але стабільності у законодавстві досягти не вдалося;

Увага приділялась перешкодам створення нових підприємств, а не перешкодам їх зростання, не було зроблено рішень відносно контактів між малими підприємствами нашої країни з іншими по інвестиційних питаннях;

Створення спеціальних податкових режимів було головним інструментом держави у підтримці малих підприємств.

Як наслідок такої політики Акімова І. виділяє створення великої кількості малих підприємств, особливо мікропідприємств, низький ріст частки малого бізнесу у ВВП та зайнятості. До позитивної тенденції віднесено появу підприємницької ініціативи у секторах домінування малих підприємств. Це сфера послуг та торгівля (переважно роздрібна). Негативні наслідки виділені такі, як зменшення частки «працюючих» малих фірм у загальній їх кількості (показник впав з 96,2% у 1996 р. до 74,6% у 2001 р. по Україні в цілому).

Свої витоки середній бізнес бере з успішних малих підприємств. На відміну від західних країн, де середні підприємства розвиваються з малих та мікропідприємств, в Україні середній сектор з’явився здебільшого в процесі приватизації державних підприємств.

Як вважає Акімова І. [1, с. 68], в Україні у найближчий час основою середнього бізнесу будуть колишні державні підприємства, а не нові приватні. Також в її роботі відмічено, що малі підприємства за результатами спеціального опитування промислових підприємств у 1999-2002 рр. не планують переходити до категорії середніх або великих. Головна причина – дефіцит зовнішніх та

внутрішніх фінансових ресурсів. 58% опитаних малих підприємств бояться втратити податкові привілеї та відходити від спрощеного бухгалтерського обліку. Через це 22% малих підприємств, підходячи до перехідного бар’єру у напрямі збільшення, створюють ще одне мале підприємство. Така ж сама ситуація спостерігається й у сфері середнього бізнесу. Такі перетворення не є позитивною тенденцією.

З огляду на досвід зарубіжних країн Падерін І. [18, с. 3] визначає асоціації підприємців малого бізнесу, бізнес – інкубатори технопарки та франчайзинг головними шляхами вдосконалення діяльності малих промислових підприємств.

Динаміку показників ринкової інфраструктури України (бізнес – інкубатори, бізнес – центри тощо) за 1997 – 1999, 2002, 2005 рр. можна відстежити за даними таблиці 1.6. [4, с. 15]

Таблиця 1.6 - Основні показники розвитку елементів ринкової інфраструктури України у 1997 – 1999, 2002 та 2005 роках.

Дані таблиці 1.6 говорять про збільшення кількості наступних елементів ринкової інфраструктури України: зареєстрованих та діючих бірж, інвестиційних компаній і фондів, аудиторських фірм та бізнес – центрів. Бізнес – інкубатори та регіональні фонди підтримки підприємництва збільшуються повільно.

За франчайзинговою формою співпраці двох фірм виграють обидві. Для початківця це збережений від невдач початок бізнесу, а для головної фірми – укріплення ринкових позицій. Автор визначає, що така форма ведення бізнесу найбільш розповсюджена на Україні серед малих промислових підприємств в галузях виробництва побутової техніки, одежі, супермаркетів, аптек, хімчисток, підприємств швидкого харчування.

Технопарки, як форма співпраці малих промислових підприємств в інноваційних розробках, є рідким явищем на Україні. Бізнес – інкубатори створюються з метою створення необхідних умов підтримки малих підприємств до їх повної фінансової незалежності. Вони потребують значних початкових капітальних вкладень та через це також не розповсюджені на нашій країні. Щодо асоціацій підприємців малого бізнесу, то вони існують на певних територіях на суспільних ініціативах. Це є причиною невиконання ними всієї повноти функцій. [18, с. 4]

Якщо порівняти світові та українські показники розвитку малих підприємств, то виявиться явне відставання останніх. Хандурін М. [31, с. 12] вважає, що низькі показники розвитку малих підприємств в Україні насамперед пов’язані із докорінно неправильним веденням приватизації державних і комунальних підприємств, починаючи ще з 90-х років. Тоді підприємництво віддали в руки некомпетентним та неосвіченим власникам. Також не була створена державна структура для забезпечення ефективної правової, фінансової й організаційної підтримки малих підприємств.

Скрутне стерновище малих підприємств у наші часи також пояснюється недостатнім фінансуванням Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. В незалежній Україні вперше фінансування програм розвитку малого бізнесу розпочалось у 2002 році з виділенням 2 млн. грн. У той же час в Польщі в бюджеті – 2002 на ці потреби передбачалося 2 млрд. грн. (при відповідному перерахунку з місцевої валюти)

Ще одна причина повільного розвитку малих підприємств – недосконала законодавча база. В США вона розвивалася з 1953 року з прийняттям федерального закону про малий бізнес. В Японії ухвалено закон про малі й середні підприємства вперше у 1963 році. В Україні у 2004 році підприємницька діяльність регулюється 32 законами, 22 постановами уряду, 14 указами Президента й сотнями наказів й інструкцій міністерств й інших центральних органів виконавчої влади. Тільки протягом 1997—2000 років у ці законодавчі акти було внесено понад тисячу змін і доповнень. [31, с. 12]

Україна у цьому питанні специфічна держава. Між органами й посадовими особами виконавчої влади та малими підприємствами панують для усього світу незвичні відносини. Річ йде про слугування малих підприємств усім контролюючим службам, а не навпаки.

У провідних капіталістичних державах є потужні державні структури сприянню розвитку малим підприємствам. Прикладом є Адміністрація у справах малого бізнесу (АМБ) у США, яка опікується правовим й організаційним забезпеченням малого бізнесу й фінансової державної підтримки. Відділення АМБ присутні в усіх великих містах США, під її егідою існує безліч консультативних, інформаційних організацій, центрів розвитку малого бізнесу. Крім того, додаткову допомогу дрібним підприємствам у всій країні надають понад 2700 торговельно-промислових палат. Все це сприяє збору детальної статистики по малим підприємствам не лише державними органами, але й приватними агентствами.

Існуючий в Україні Державний комітет із питань регуляторної політики й підприємництва не в змозі виконувати підтримку малих підприємств на рівні розвинутих держав.

Громадянські об’єднання підприємців України пройшли свій шлях становлення. Розпочався він у 1989 році.

Перший етап тривав до 1992р. Він був початковим. Розпочався створенням восени 1989 року Спілки кооперативів та підприємців України. Вона створила департаменти управління у 24 областях (зараз існує лише 14). Вже 22 січня 1990 р. була створена Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва України. Діяльність цієї організації направлена на захист прав працівників через посилення профспілок.

У липні 1990 року було створено дві спілки підприємців: Спілка малих підприємців України і Спілка орендарів і підприємців України. У травні 1996 р. перша з них була перетворена на Спілку підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України. У цей період було проведено ряд спроб організувати бізнес. Були засновані: Конгрес ділових кіл України, Українська національна Асамблея Підприємців, Ліга підприємців, Спілка кооперативів та підприємців України, Спілка юристів, Союз банків, Союз бірж, Спілка малих підприємств України, Союз незалежних підприємців України та інші об’єднання.

Другий етап розпочався у 1993 році і триває по сей день. Це етап бурхливого розвитку фірм, становлення ринкового середовища, приватної власності та проведення приватизації.

В загалі спеціалісти з проблем перехідної економіки виділяють 4 фази становлення сектору малих підприємств: зародження, бурхливе зростання, насичення, саморегуляція з відповідними структурними перетвореннями. Четвертої фази досягли Польща, Чехія, Угорщина. У третій знаходяться Словаччина, Словенія та країни Балтії. Румунія, Болгарія, Албанія, Росія перебувають на другій стадії.

На думку Кірпота О., перша фаза потребує 1 рік, друга – 2-3 роки, третя – менше року. Отже, за сприятливих умов розвитку вже у 1995 році малі підприємства України досягли б третьої стадії розвитку – насичення. Відповідно до кількості населення України у цей рік кількість працюючих у сільському господарстві мала бути приблизно 2,5 млн. малих підприємств. Зайнятість на них склала б 10 млн. чол. [12, с. 238]

З огляду на приведену інформацію можна зробити висновок про комплексний підхід з боку держави та недержавних установ щодо регулювання та поліпшення діяльності сектору малого бізнесу. Україна забезпечити такого сприятливого середовища малим підприємствам поки що не може.

На нашу думку в Україні та у Дніпропетровській області як її складовій малі підприємства є недостатньо прибутковими для зацікавлення державних та недержавних структур у співробітництві. В Дніпропетровській області саме великі підприємства з року в рік звітують зростаючими обсягами продажу товарів та розвиваються більш динамічно, ніж малі.

Щодо сфер діяльності малих підприємств, помітно, що галузі найінтенсивнішого розвитку малих підприємств у Дніпропетровській області такі ж самі, як і в Євросоюзі. Це оптова та роздрібна торгівля, обробна промисловість, будівництво, операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам. Але такі галузі, як готельний, ресторанний та туристичний бізнес відчувають слабку присутність малих підприємств.

В Дніпропетровській області робляться перші кроки щодо організації центрів допомоги малому бізнесу. Про їх низьку швидкість говорить застосований лише цього року в Україні досвід західних країн щодо принципу «єдиного вікна».

Щодо спеціальних допомог, вони в Україні існують у вигляді вільних зон. Але в останні роки навколо них ведеться полеміка щодо відміни чи поновлення.

1.3 Постановка задачі

Досвід розвинутих країн говорить про вагомий внесок в економіку сектору малого підприємництва. Суб’єкти малого бізнесу західних країн значною мірою впливають на зайнятість, на обсяги ВНП та є основним середовищем впровадження інновацій.

Малий бізнес – самостійне організаційно - правове та господарське новаторство власників малих підприємств власним коштом і на власний ризик на основі оперативнішого управління, швидшої адаптації до постійно змінюваних потреб споживачів, реалізації власних ідей для привласнення підприємницького доходу і реалізації рис підприємця.

Сектор малого бізнесу в Україні ще знаходиться у початковому стані свого розвитку. Про це говорить його незначний вклад у зайнятість та частка в загальних обсягах реалізації продукції, товарів та послуг.

Господарський комплекс Дніпропетровської області має промисловий та торговий характер. В області функціонує найбільша кількість підприємств з діяльністю у цих сферах. У масштабах Дніпропетровської області вплив малих підприємств на її економічний розвиток у великій мірі визначається цими особливостями підприємництва.

В даній роботі поставлені такі задачі:

аналіз розвитку сектору малого бізнесу Дніпропетровської області за напрямами діяльності;

обґрунтування ступеню впливу підібраних факторів впливу на кількість малих підприємств у Дніпропетровській області шляхом побудови регресійної моделі;

розробка порад щодо напрямів політики державного управління розвитком малих підприємств.

Аналіз розвитку сектору малого бізнесу Дніпропетровської області за напрямами діяльності проведено за методикою, запропонованою Матковським С. у статті «Методологічний підхід до статистичної оцінки діяльності малих підприємств». [15, с. 24]

Автор пропонує проаналізувати показники діяльності малих підприємств за такими напрямками, як їх кількість, кількість зайнятих на малих підприємствах, рівень їх заробітних плат, обсяги валових капітальних інвестицій, вартість майна підприємств, аналіз їх оборотних коштів та активів. Наступні критерії – обсяг виробництва малими підприємствами за галузями діяльності та обсяги імпорту та експорту продукції малих підприємств. Усі показники аналізуються у динаміці.

Побудові регресійної моделі передує підбір факторів, які можуть бути пояснюючими змінними моделі для визначення кількості малих підприємств в Дніпропетровській області. Їх підбір засновано на логічному та науковому осмисленні сфери функціонування малого підприємництва.

Дані щодо степені впливу факторів на кількість малих підприємств є результатами побудованої регресії. Для їх інтерпретації застосовано логічний та економетричний апарат.

Практичні рекомендації сфері державного управління щодо регулювання змін величин впливових факторів для кількості суб’єктів малого бізнесу є логічним результатом аналізу факторів регресійної моделі.

2 МЕТОДИКА ЕКОНОМІКО – СТАТИСТИЧНОГО АНАЛІЗУ РОЗВИТКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Визначення стану розвитку малих підприємств Дніпропетровської області на основі сукупності критеріїв

Будь – яка методологія базується на статистичних даних. В Україні статистичні дослідження поширені не так широко, як у розвинутих країнах світу. З огляду на це багато показників розрахувати просто неможливо за браком даних. Через це зіставити показники розвитку українського сектору малих підприємств зі світовим можна буде не всі.

До показників, які важливі при аналізі малого бізнесу в Україні, але розрахувати які не має можливості, Акімова І. відносить динаміку середнього періоду виживання новостворених малих підприємств та коефіцієнт переходу малих фірм до середніх. [1, с. 71]

Один з показників аналізу сектора малих підприємств – визначення мінімального ефективного розміру підприємства. Він змінюється в залежності від галузей та країн, від типу економіки та її періоду. З перевищенням розміру підприємства ефективної границі збільшуються витрати, знижується конкурентноздатність. Показниками цих перетворень виступають якість продукції, її конкурентноздатність, ризики підприємства на ринку.

В ЄС ефективний розмір мікропідприємства визначено у розмірі 9 чоловік. За цим показником легко виокремити групу підприємств, які потребують державної допомоги.

Загальна методика визначення ефективного розміру малого, середнього та великого підприємства базується на оцінці «ефектів» або наслідків впливу розміру на характер діяльності фірми.

В роботі Галан Н. [5, с. 148] говориться про два підходи серед науковців ЄС щодо вивчення розвитку малих підприємств. Перший – теорія організації й ефективності масштабів виробництва, другий – теорія корисності і раціональної поведінки індивідууму на ринку праці.

Основу першого підходу становлять інституціональні, політичні, соціально – економічні, соціокультурні та технологічні чинники. Теорія корисності та раціональної поведінки для визначення факторів впливу на кількість малих підприємств використовує психологічні властивості індивідуумів, обсяги грошових накопичень серед населення та корисність робочої сили. За словами автора найбільш розповсюджені серед науковців ЄС дослідження, направлені на вимір впливу на розвиток малих підприємств чинників та бар’єрів діяльності.

На думку Матковського С. методологію статистичної оцінки ефективності діяльності малих підприємств треба будувати на основі сукупності критеріїв. [15, с. 24] Візьмемо цю методологію за базову та розглянемо запропоновані критерії на основі даних по малих підприємств Дніпропетровської області.

Джерела даних - статистичний збірник «Малі підприємства Дніпропетровської області у 2005 році», «Основні економічні показники діяльності підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності за 2004 рік у Дніпропетровській області» та «Діяльність малих підприємств України у 2005 році».

Важливим є те, що у кількості підприємств враховано кількість суб’єктів господарювання – юридичних осіб. Тобто фізичні особи – приватні підприємці не досліджуються.

Першим критерієм виступає чисельність малих підприємств. Вона визначається у динаміці та по галузях господарювання. Частка кількості малих підприємств Дніпропетровської області у кількості по Україні в динаміці наведена на рисунку 2.1. Вона становить у 2005 році 6,58%. З 2003 по 2005 рр. частка спадає за рік на 0,11%. Джерело даних [26, с.14].

У середньому частка кількості малих підприємств Дніпропетровської області у кількості по Україні становить 6,5%.

Рисунок 2.1 - Кількість малих підприємств в Україні та у Дніпропетровській області (одиниць) та частка кількості малих підприємств Дніпропетровської області у державних.

За даними рисунку 2.1 можна спостерігати однаковий напрямок розвитку процесу створення кількості малих підприємств. Кількість підприємств в Україні та в Дніпропетровській області в абсолютному вимірі збільшується.

У роботі Шпака В. приведені дані щодо рівня розвитку малого підприємництва в Україні та країнах світу. Кількість малих підприємств на 1000 населення в нашій державі наприкінці 90-х рр. становить 2,7. Відповідно в країнах ЄС зафіксовано 45 та у США 74,2 підприємства на 1000 населення. [33, с. 87]

Динаміку показників кількості малих підприємств на 1000 населення та кількості жителів на одне мале підприємство у Дніпропетровській області зображують відповідно рисунки 2.2 та 2.3.

Рисунок 2.2 - Кількість малих підприємств на 1000 населення Дніпропетровської області, одиниць.

За рисунком 2.2 видно, що за 10 років з 1995 по 2005 у Дніпропетровській області кількість малих підприємств на 1000 населення збільшилась більше, ніж вдвічі (у 2,35 рази). Але порівняно зі значенням цього показника в розвинутих країнах у Дніпропетровській області він є мізерним.

Рисунок 2.3 - Кількість жителів на одне мале підприємство у Дніпропетровській області, осіб.

Показники, зображені на рисунках 2.2 та 2.3 обернені відносно один одного. За рисунком 2.3 видно позитивне зменшення «навантаження» людьми на одне мале підприємство у Дніпропетровській області.

Розрахунок приростів, ланцюгових темпів росту та приросту за кількістю малих підприємств в Україні та у Дніпропетровській області та за часткою малих підприємств Дніпропетровської області в кількості по Україні наведено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Кількість малих підприємств у 2001–2005рр. в Україні та в Дніпропетровській області.

За ланцюговими темпами росту та приросту таблиці 2.1 можна встановити, що єдине зменшення кількості малих підприємств в області відбулось у 2000 році та становило – 209 підприємств або 1,5% по відношенню до кількості підприємств у 1999 році. Чисельність малих підприємств зменшилась з 13703 одиниць до 13494.

В 2004 та 2005 році темпи приросту по країні та по області стабільні. Вони становлять відповідно 0,04% та 0,02%. В Дніпропетровській області щорічно створюється менша частка малих підприємств від їх загальної кількості, ніж у державі.

Порівняти швидкість зміни кількості малих підприємств за ланцюговими темпами росту по Дніпропетровській області та по Україні можна за допомогою динаміки цих показників, наведених на рисунку 2.4.

Рисунок 2.4 - Ланцюгові темпи росту кількості малих підприємств у Дніпропетровській області та в Україні, %.

За характером даних рисунку 2.4 можна встановити, що поява нових малих підприємств в області в 2004 та 2005 роках є меншою, ніж у державних масштабах (відповідно 102,45% та 104,13% у 2005 році).

Частку Дніпропетровської області в загальній кількості малих підприємств в країні за окремими видами економічної діяльності у 2000–2005рр. можна проаналізувати за даними додатку А. Найбільша частка за усіма розглянутими роками присутня в оптовій та роздрібній торгівлі. Але вона з року в рік знижується. З 2000 по 2005 її значення впало з 8% до 7%. Таких самих змін у бік зменшення у 2005 порівняно з 2000 роком зазнали й усі інші сфери діяльності, крім сільського господарства (збільшення з 4,2% до 4,7%) та колективних, громадських та особистих послуг (з 5,7% до 6,4%).

Структура кількості малих підприємств виробничої та невиробничої сфери у 2005 р. в Дніпропетровській області складається з 26,4% виробничої сфери та 73,6% невиробничої.

В середині області кількість малих підприємств за галузями діяльності у 2005 році найбільша в оптовій та роздрібній торгівлі; торгівлі транспортними засобами; послугах з ремонту (41,6%), в сфері операцій з нерухомістю, здавання під найм та послуг юридичним особам (20%) та у сфері промислового виробництва (13,1%). Більш детальну інформацію про кількість малих підприємств за основними видами економічної діяльності у 2001–2005рр. в Дніпропетровській області наведено у додатку Б.

Окремий розгляд промислових підприємств області надає дані щодо їх розподілу на малі та великі. Вони представлені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 – Розподіл малих промислових підприємств області за розмірами.

З огляду на дані таблиці 2.2 серед промислових підприємств Дніпропетровської області великі займають за кількістю четверту частину. Темпи приростів великих та середніх промислових підприємств за 2004 та 2005 роки суттєво перевищують аналогічні темпи приростів малих промислових підприємств (7,42% у великих підприємств та 1,34% у малих у 2004 році по відношенню до 2003; 6,78% та - 1,05% відповідно у 2005 по відношенню до 2004 року).

З огляду на темпи приросту промислових підприємств за їх розміром робимо висновок, що великі та середні промислові підприємства розвиваються більш вдало, ніж малі. Вони витісняють малі підприємства з цього сектору, оскільки кількість останніх зменшується при одночасному збільшенні кількості великих промислових підприємств. Це цілком нормально ситуація. Промисловість не є традиційною галуззю діяльності малих підприємств.

Зменшення кількості малих промислових підприємств відбулось за такими напрямками, як добувна промисловість ( з 32 до 25 у 2004 та 2005 роках), обробна промисловість (з 2436 до 2421) та виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (з 95 до 90).

Детально характер створення малих підприємств за усіма галузями діяльності представлено у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Демографія малих підприємств у 2003–2005рр. в Дніпропетровській області.

За даними таблиці 2.3 щорічно створюється у середньому 8,9% нових малих підприємств, а структурних змін зазнають трохи більше третини з існуючих (38,45% у 2005 році). Також видно, що вже у 2005 році майже зовсім не практикується поділ підприємств на декілька (14 підприємств у 2003 та 2 у 2005) та поновлення діяльності раніше існуючого підприємства (179 підприємств у 2003 та 6 у 2005).

Аналіз критерію кількості малих підприємств Дніпропетровської області дозволяє зробити висновки про те, що кількість малих підприємств постійно збільшується (за 2003 – 2005 роки збільшення відбулось з 18566 до 19424 підприємств). При цьому у відношенні до 1000 населення Дніпропетровської області за 1995 – 2005 роки збільшення малих підприємств відбулось з 2,4 до 5,64 – більше, ніж у два рази. При цьому «навантаження» населенням на одне мале підприємство зменшилось з 417 у 1995 до 177 у 2005 році.

Порівняно з загальнодержавними тенденціями щодо швидкості створення малих підприємств у 2001 – 2003 роках темпи їх створення у Дніпропетровській області були вищими. Але мали тенденцію до зниження. У 2004 та 2005 роках в області спостерігаються менша швидкість створення малих підприємств, ніж в Україні: відповідно 2% та 4%.

Детальний розгляд кількості малих підприємств у найбільш вагомих галузях їх діяльності – оптова та роздрібна торгівля, промисловість та операції з нерухомістю – дає можливість стверджувати, що зменшення підприємств спостерігається в обох перших галузях. Щорічне середнє зниження в галузі оптової та роздрібної торгівлі становить 2%, у промисловості – 0,2%. В галузі промислового виробництва спостерігається витіснення малих підприємств великими. В галузі операцій з нерухомістю навпаки присутній суттєвий зріст кількості малих підприємств – 1,2%.

Таким чином, можна стверджувати, що в Дніпропетровській області відбувається процес перерозподілу малих підприємств за галузями діяльності. Розвитку набувають галузі, традиційні для малих підприємств розвинутих країн: готельний та ресторанний бізнес, фінансова діяльність та транспорт.

Наступний критерій слугує визначенню розміру підприємства. Проводиться аналіз чисельності зайнятих на малих підприємствах, виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та балансовий прибуток. Ці показники розглядаються у динаміці та по галузям діяльності малих підприємств.

Середньорічна чисельність найманих працівників визначається з урахуванням штатних та позаштатних (працюючих за договорами та сумісництвом) працівників підприємства. Середньорічна чисельність зайнятих працівників враховує штатних, позаштатних та неоплачуваних (власників, засновників та членів їх сімей) працівників підприємства. [26, с. 5]

Зіставити кількість малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення з середньорічною кількістю найманих працівників на одному малому підприємстві можна на рисунку 2.5.

Рисунок 2.5 - Кількість малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення та середньорічна кількість найманих працівників на одному малому підприємстві, одиниць.

Графіки рисунку 2.5 говорять про зниження середнього розміру малих підприємств у Дніпропетровській області. Спостерігається зниження кількості найманих працівників на одному підприємстві з одночасним збільшенням кількості малих підприємств.

Рисунок 2.6 надає дані щодо середньорічної кількості найманих працівників на одному малому підприємстві по країні та області.

Рисунок 2.6 - Середньорічна кількість найманих працівників на одному малому підприємстві в Україні та у Дніпропетровській області.

З огляду на динаміку середньорічної кількості найманих працівників на одному малому підприємстві в Україні та у Дніпропетровській області, приведену на рисунку 2.6, робимо висновок, що швидкість зменшення розміру малих підприємств Дніпропетровської області є більшою за загальнодержавні. За 5 років з 2000 по 2005 середньорічної кількості найманих працівників на одному малому підприємстві у Дніпропетровській області зменшилась на 2, а в Україні – на 1,5 особи.

Загальний характер зниження середньорічної кількості найманих працівників на одному малому підприємстві в Україні та у Дніпропетровській області та зростаючий показник кількості малих підприємств на 10 тис. населення Дніпропетровської області говорять проте, що навіть при стабільних умовах існування малих підприємств в цілому по державі за 2000 – 2002 роки в Дніпропетровській області малі підприємства дрібнішали. Тобто вони мають гірші умови функціонування в Дніпропетровській області, порівняно з іншими областями.

Структуру розподілу середньорічної кількості працівників у 2001–2005рр. по малих підприємствах за характером зайнятості можна побачити у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 – Описові характеристики середньорічної кількості працівників у 2001–2005рр. на малих підприємствах Дніпропетровської області.

По малих підприємствах Дніпропетровської області за 2004 та 2005 роки спостерігається зменшення середньорічної кількості зайнятих працівників. Зменшення відбулось відповідно на -4340 осіб (-3,27%) та -4414 осіб (-3,44%). Також з 2002 по 2005 роки відбувалось збільшення частки власників підприємств та неоплачуваних членів сімей у зайнятості на малих підприємствах. Це видно через зменшення частки середньорічної кількості найманих працівників. Збільшення відбулось на 5,31% (100% - 93,46%-100% - 98,77%).

Кількість найманих працівників у 2002 та 2004 роках майже однакова. Показник 2003 року показав збільшення зайнятості, яке малі підприємства не змогли підтримувати.

Розглянемо внесок малих підприємств у зайнятість по Дніпропетровській області у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 – Динаміка показників зайнятості в цілому по Дніпропетровській області та по малих підприємствах.

Дані таблиці 2.5 підтверджують результати таблиці 2.4: 2003 рік був найліпшим з точки зору зайнятості для малих підприємств. У цей рік спостерігаються найбільші частки середньорічної кількості працівників малих підприємств у загальній кількості зайнятих (8,26%) та частка середньорічної кількості найманих працівників малих підприємств у загальній кількості найманих працівників (13,02%).

Динаміку цих часток приведемо на рисунку 2.7.

Рисунок 2.7 – Динаміка часток середньорічної кількості найманих працівників малих підприємств у загальній кількості зайнятих та найманих працівників по Дніпропетровській області, %

З огляду на динаміку рисунку 2.7 найшвидше збільшення вкладів малих підприємств у зайнятість відбувалось протягом 2000 – 2003 років. У таблиці 2.6 наведені дані темпів приросту середньорічної кількості найманих працівників на малих підприємствах за 2004/2003 (-6,20%) та 2005/2004 роки (-5,63%). За таблицею 2.5 можна розрахувати прирости часток середньорічної кількості найманих працівників малих підприємств у загальній кількості найманих працівників по Дніпропетровській області. За аналогічні періоди вони становлять відповідно -0,6% та -1%.

Тобто, частка найманих працівників малих підприємств у зайнятості скорочується повільніше, ніж відбувається відплив зайнятих на малих підприємствах.

Оплату праці на малих підприємствах у 2001–2005рр. в Дніпропетровській області та в Україні характеризує рисунок 2.8.

Рисунок 2.8 - Середньомісячна заробітна плата найманих працівників на малих підприємствах Дніпропетровської області та України у 2001–2005 рр.

На рисунку 2.8 видно, що за останні три роки середньомісячна заробітна плата по області перевищує загальнодержавні показники, але навіть найбільше у 2005 році перевищення становить усього 7,06 грн.

Визначимо приблизну частку доходів зайнятих на малих підприємствах у вигляді заробітної плати у загальних доходах населення Дніпропетровської області. Для цього використаємо дані середньомісячної заробітної плати найманих працівників на малих підприємствах та їх кількість.

Показник «Середньорічні доходи у вигляді заробітної плати зайнятих на малих підприємствах, млн. грн» у таблиці 2.6 отримано шляхом множення середньомісячної заробітної плати на малих підприємствах на 12 місяців та на кількість зайнятих на малих підприємствах.

Результати розрахунків наведені у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 - Доходи зайнятих на малих підприємствах у вигляді заробітної плати та загальні доходи населення Дніпропетровської області.

За результатами розрахунків, наведеними у таблиці 2.6, робимо висновок, що частка доходів у вигляді заробітної плати зайнятих на малих підприємствах у загальних доходах населення області мізерна і не досягає навіть 1%. Це означає, що громадяни мають інші джерела доходів.

На рисунку 2.9 приведена динаміка середньомісячної заробітної плати працівників, робітників та службовців (без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та зайнятих у громадян - підприємців) та середньомісячної заробітної плати на малих підприємствах Дніпропетровської області, грн.

За даними рисунку 2.9 видно, що різниці між заробітними платами по області та на малих підприємствах збільшується з року в рік.

Рисунок 2.9 – Динаміка середньомісячної заробітної плати працівників (робітників і службовців) у середньому по області та на малих підприємствах Дніпропетровської області, грн.

На рисунку 2.9 видно, що за 2001 – 2005 роки заробітна плата працівників по області збільшилась на 543,7 грн. або у 2,5 рази. На малих підприємствах середньорічна заробітна плата зросла за цей період на 246,07 грн. або у 2,3 рази.

Ще одним показником розміру підприємств виступає обсяг реалізації продукції малих підприємств. Його структура по Україні у виробничій та невиробничій сферах у 2005 році наведена у додатку В.

Структура реалізації продукції малих підприємств виробничої та невиробничої сфери Дніпропетровської області у 2005р: 28,7% - виробнича сфера, 71,3% - невиробнича сфера. В цілому по Україні, згідно з даними додатку В, виробнича сфера за показником реалізації продукції малих підприємств становить 29,3%, а невиробнича відповідно – 70,7%. В Дніпропетровській області частка реалізації продукції малими підприємствами невиробничої сфери більша за загальнодержавну на 6%.

Обсяги реалізованої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами Дніпропетровської області наведені у таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 - Обсяги реалізованої продукції (робіт, послуг) у 2003–2005роках, тис. грн.

Частка обсягів реалізованої продукції малими підприємствами за 2003 – 2005 роки зменшується. За цей період зменшення частки становить -1,7% одночасно зі збільшенням обсягів реалізації продукції на 311254,3 тис. грн.

Динаміку частки продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізації продукції (робіт, послуг) в Дніпропетровській області та Україні наведемо на рисунку 2.10.

Рисунок 2.10 - Динаміку частки продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізації продукції (робіт, послуг) в Дніпропетровській області та Україні, %

Детально проаналізувати дані рисунку 2.10 можна за допомогою даних таблиці 2.8.

Таблиця 2.8 - Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг), %

За даними рисунку 2.10 та таблиці 2.8 видно, що напрямок зміни частки продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг) за 2000 – 2005 роки у Дніпропетровській області та Україні мав не завжди однаковий характер. Протягом 2001 – 2003 років в Україні значення показника зменшується, а у Дніпропетровській області збільшується. У 2003 – 2005 роках показник прямує до зменшення в обох випадках.

У 2004 році в Україні та Дніпропетровській області спостерігались найбільші ланцюгові темпи приросту частки продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг). Показник становив відповідно -19,7% та -28,57%.

За весь період з 2000 по 2005 рік частка продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг) по Україні впала на 3,9 %, а по Дніпропетровській області – на 1,8%.

З огляду на розглянуті показники величини розміру малих підприємств Дніпропетровської області можна зробити висновок, що за 2003 – 2005 роки підприємства дрібнішають, оскільки зменшується кількість зайнятих на них, збільшується загальна чисельність малих підприємств та знижується показник частки продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг) по області.

Третій критерій – інвестування підприємств малого бізнесу. Визначаються обсяги інвестування по видам діяльності та характеру капіталу (інвестування в основний чи оборотний). Оцінюється розподіл інвестицій між іноземними (за країнами) та внутрішніми інвесторами.

Валові інвестиції в основний капітал – це сукупність витрат, здійснених за рахунок усіх джерел фінансування і спрямованих на придбання, створення, відновлення основного капіталу. Розглянемо структуру валових капітальних інвестицій до малих підприємств за напрямами вкладання коштів у таблиці 2.9.

Таблиця 2.9 – Структура валових капітальних інвестицій до малих підприємств Дніпропетровської області за 2003–2005рр., млн. грн.

З огляду на дані таблиці 2.9 видно, що за 2003 – 2005 роки малі підприємства Дніпропетровської області вкладають більше коштів у нематеріальні активи. Це видно зі спадаючих даних часток валових інвестицій в матеріальні активи. За означений період частка зменшилась на 6,15%.

Будівництво складає приблизно чверть з валових інвестицій в матеріальні активи. За цим показником відсутня однозначна тенденція. Валові капітальні інвестиції на придбання (виготовлення) нових основних засобів на малих підприємствах області постійно зменшуються. За 2003 – 2005 роки зменшення становить 14,06% або -72215,2 млн. грн.

Кількість малих підприємств Дніпропетровської області, що здійснювали валові капітальні інвестиції у 2001–2005 роках, можна побачити на рисунку 2.11.

Рисунок 2.11 - Кількість малих підприємств Дніпропетровської області, що здійснювали валові капітальні інвестиції, одиниць.

Рисунок 2.11 дозволяє стверджувати, що за 2001 – 2005 роки кількість малих підприємств, що здійснювали капітальні інвестиції, збільшилась на 1523 одиниць або на 65,6%.

Отже, ситуація з інвестуванням малих підприємств Дніпропетровської області постійно поліпшується. Про це говорять показники збільшення кількості малих підприємств, що здійснюють валові капітальні інвестиції, та ріст самих обсягів інвестування. З 2003 – 2005 роки вони збільшились на 309487,6 млн. грн. або у 1,98 разів.

Четвертий критерій – вартість і стан майна підприємства. Визначаються вартість активів малих підприємств, вартість нерухомого майна та оборотних коштів в абсолютному вираженні та їх прирости.

Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Через недостатність статистичної інформації проаналізувати показники цього критерію не має можливості.

Наступний п’ятий критерій – обсяг виробництва за галузями діяльності.

Розглянемо структуру малих підприємств, що реалізовували продукцію та надавали послуги, за основними видами економічної діяльності у 2003–2005 роках у таблиці 2.10.

Таблиця 2.10 - Кількість малих підприємств Дніпропетровської області, що реалізовували продукцію та надавали послуги, за основними видами економічної діяльності у 2003–2005 роках.

Закінчення табл. 2.10

З огляду на дані таблиці 2.10 видно, що кількість малих підприємств Дніпропетровської області, що реалізовували продукцію та надавали послуги, вменшується. За 2003 – 2005 роки зменшення становило усього -35 підприємств за рахунок високого значення показника у 2004 році. Приріст кількості малих підприємств, що реалізовували продукцію та надавали послуги, у 2004 році по відношенню до 2003 становив 130 одиниць, а 2005 по відношенню до 2004 - -165 одиниць.

В Україні зі зміною методології збору статистичної інформації у 2003 році обсяг виробництва замінено визначенням обсягів реалізації продукції (робіт, послуг). Розглянемо у таблиці 2.11 обсяги реалізованої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами за основними видами економічної діяльності у Дніпропетровській області.

Таблиця 2.11 - Обсяги реалізованої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами Дніпропетровської області за основними видами економічної діяльності у 2003–2005рр.

Закінчення табл. 2.11

За таблицею 2.11 видно, що обсяги реалізованої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами Дніпропетровської області за 2004 – 2005 роки зменшилась на 37176,1 тис. грн. або на 0,5%. Найбільші обсяги реалізації продукції в оптовій та роздрібній торгівлі (у середньому за 3 роки 51,8%), промисловості (12,6%), операціях з нерухомістю (10,41%) та будівництві (9,85%).

Шостий критерій аналізу малих підприємств – зовнішньоекономічна діяльність (обсяг обороту). Передбачається визначення обсягів імпорту та експорту за країнами призначення чи відправлення та по галузям - виробникам. Встановлення часток сплачених угод в іноземній та національній валюті, у формі бартеру.

Через недостатність статистичної інформації проаналізувати показники цього критерію не має можливості.

Сьомий критерій – економічна ефективність (обсяг прибутку). Визначаються грошові витрати на 1000 грн. продукції у середньому по малим підприємствам. У їх складі встановлюють частку витрат на сировину та матеріали, витрати на оплату праці (середньомісячна величина). Аналізуються складові фінансового результату. До цієї ж групи Матковський С.О. відносить визначення кількості збиткових підприємств в загальній сукупності та за видами діяльності.

Розглянемо структуру операційних витрат малих підприємств Дніпропетровської області з реалізованої продукції (робіт, послуг) у 2005році у таблиці 2.12.

Таблиця 2.12 - Структура операційних витрат малих підприємств Дніпропетровської області з реалізованої продукції (робіт, послуг) у 2005р.

За даними таблиці 2.12 найбільший внесок до структури операційних витрат малих підприємств Дніпропетровської області вносить вартість товарів та послуг, придбаних для перепродажу та реалізованих без додаткової обробки на даному підприємстві – 48%. Наступні по значимості - матеріальні витрати (21,1%).

Через недостатність статистичної інформації ми не маємо можливості більш детально дослідити цей критерій.

Останній критерій – заборгованість. Визначаються обсяги та динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості. Встановлюються галузі з найбільшими такими показниками. Вимірюється дисциплінованість підприємств у відносинах з бюджетом та робочим персоналом. Аналізується середній строк сплати боргів.

З огляду на висвітлені сторони діяльності малих підприємств Дніпропетровської області можна зробити висновки про їх проблематичний розвиток.

За критерієм чисельності кількість малих підприємств збільшується, але їх частка у масштабах держави падає. Це говорить проте, що малі підприємства Дніпропетровської області не є самими ефективними у своїй діяльності. Так же спадаюча частка кількості суб’єктів малого бізнесу може виступати індикатором несприятливих умов розвитку підприємництва.

У сфері промисловості спостерігається витіснення малих підприємств великими та середніми. Вважаємо, що це є позитивним перетворенням: малі підприємства за означенням не можуть якісно використовувати великі обсяги ресурсів та забезпечувати високу продуктивність праці. Одночасно збільшується присутність суб’єктів малого підприємництва у традиційних секторах: готельний та ресторанний бізнес, фінансова діяльність.

Іншою негативною рисою розвитку малих підприємств у Дніпропетровській області є зменшення розміру при одночасному збільшенні їх кількості: кількість малих підприємств за 1999 – 2005 на 10 000 зросла з 37 до 56, а середньорічна кількість зайнятих на малих підприємствах області впала з 8,4 до 6 осіб.

За 2003 – 2005 роки частка середньорічної кількості найманих працівників малих підприємств у загальній кількості зайнятих та найманих працівників по Дніпропетровській області знижується. Це ознака зменшення розміру малих підприємств, а отже і показників їх фінансової стійкості та здатності вижити при економічних труднощах.

Також середньомісячна заробітна плата працівників у середньому по області та на малих підприємствах суттєво різняться. З часом різниця збільшується. У 2005 році середньорічна заробітна плата на малих підприємствах області була вже вдвічі меншою за середньорічну заробітну плату працівників. Це говорить про скрутний фінансовий стан малих підприємств.

З 2000 року малі підприємства Дніпропетровської області зберігають більшу за всеукраїнську частку продукції у загальних обсягах реалізації продукції. Але вона постійно знижується.

За весь період з 2000 по 2005 рік частка продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг) по Україні впала на 3,9 %, а по Дніпропетровській області – на 1,8%.

За критерієм кількості малих підприємств області, що реалізовували продукцію та надавали послуги, за основними видами економічної діяльності у 2003–2005 роках робимо висновки: по кожній галузі приблизно 20% підприємств протягом року не реалізують продукція та не надають послуги. Ці підприємства або знаходяться у стані очікування ліпшої ринкової ситуації, або просто не мають діяльності через неможливість її здійснення.

За обсягами реалізації продукції по видам економічної діяльності найбільш активні малі підприємства оптової та роздрібної торгівлі, сфери операцій з нерухомістю та промисловості.

Наприкінці треба зауважити, що малі підприємства Дніпропетровської області мають певні «досягнення». Їх кількість на 1000 населення зросла вдвічі за період 1995 – 2005 років.

В інвестиційній діяльності переважно малі підприємства інвестують у матеріальні активи. Більш точно – у придбання (виготовлення) нових основних засобів. Середньорічне значення частки цього показника від загальних обсягів інвестицій за період 2003 – 2005 років становить 45,28%. Кількість малих підприємств, що інвестують у свою діяльність, зростає швидкими темпами. Обсяги валових капітальних інвестицій збільшуються з року в рік та за 2003 – 2005 роки зросли майже удвічі.

Отже, малі підприємства Дніпропетровської області мають суттєві негативні тенденції у своєму розвитку та за наявними даними не видно додатних зрушень. Виключення становлять показники кількості малих підприємств та валових капітальних інвестицій.

2.2 Методика регресійного аналізу визначення впливів факторів на кількість підприємств малого бізнесу

Процедура визначення величини впливу факторів на результуючий показник проходить ряд етапів. Перший і один з найскладніших є обґрунтований добір пояснюючих факторів для вихідного показника. Чітких правил та рекомендацій для проведення цієї частини роботи в літературі не існує. Велику роль при визначенні факторів відводять їх логічному змісту та економічній доцільності.

Логічний зміст статистичних моделей залежить від співвідношень причинності зв’язків між пояснюючими факторами. Суть причинності полягає в породженні одного явища іншим. Причина – активна основа, що примушує інше явище змінюватися. Наслідок залежить від умов, у яких діє причина.

Через нерозпізнаність причин і умов у моделюванні вони об’єднані в одне поняття «фактори». Наслідок розглядається як результат дії факторів.

Методологічні проблеми побудови моделей взаємозв’язку поєднують в дві групи:

формування ознакової множини моделі – визначення кількості факторів та їх числових еквівалентів;

модельна специфікація – вибір функціонального виду моделі, ідентифікація та оцінювання параметрів.

Основна мета моделей взаємозв’язку – виявити і кількісно виміряти вплив факторів на результат. Для визначення ефекту впливу і-го фактора необхідно усунути вплив інших факторів. Їх умовно фіксують на одному і тому ж рівні.

На етапі модельної специфікації враховується характер зв’язку та особливості наявної інформації.

За своїм характером зв’язки між ознаками можуть проявлятись у функціональній або стохастичній формі. Строга функціональна залежність, коли кожному значенню факторної ознаки відповідає єдине значення дослідної ознаки, реалізується в економіці рідко. Присутні такі зв’язки переважно у штучних технічних процесах.

Функціональна форма моделі представлена у балансовій або індексній формі. У такій моделі маневрувати можна лише кількістю факторів, укрупнюючи їх чи деталізуючи.

Більш розповсюджені у соціально-економічній сфері стохастичні зв’язки. Вони можуть мати різний характер. При таких зв’язках кожному значенню випадкової факторної ознаки відповідає певна множина значень результуючої ознаки.

При стохастичних зв’язках застосовують адитивні чи мультиплікативні зв’язки між елементами розрахункових формул показників. Відповідна функціональна форма моделі – регресійна модель. Для неї характерна багатоваріантність ознакової множини та функціональної форми моделі. [7, с. 86]

Для кількісного аналізу характеру впливу декількох факторних ознак на дослідну ознаку використовуються моделі множинної кореляції та регресії. На практиці перевагу віддають моделям, які є лінійними або приводяться до лінійного виду шляхом перетворення змінних, наприклад, логарифмуванням.

Такий підхід зразу вносить свій негативний вклад у статистичні якості моделі, але використання складних функцій неминуче веде до збільшення кількості параметрів, а отже зменшує точність вимірювання та ускладнює інтерпретацію результатів.

Економетрична модель дає кількісну оцінку кореляційно - регресійного зв'язку між економічними показниками, один чи кілька з яких є залежними (Y), а решта - незалежними змінними (X), тому часто економетричні моделі називаються регресійними моделями, або просто регресіями.

Узагальнена багатофакторна лінійна регресійна модель має вигляд:

, (2.1)

де  – вислідна ознака;

х1,х2,…,хm – факторні ознаки;

b0, b1,…, bm – параметри моделі, які необхідно оцінити;

ε – неспостережувана випадкова величина.

У матричному вигляді багатофакторна лінійна регресійна модель має вигляд:

, (2.2)

де - вектор залежних змінних моделі;

 – матриця незалежних змінних моделі;

- вектор параметрів моделі

- вектор відхилень моделі;

 = , Х = , b = , e =

Оцінки параметрів лінійної регресії знаходяться з умови:

 (2.3)

де е – вектор залишків моделі.

Ця умова є основною передумовою застосування для обчислення параметрів лінійної регресії методу найменших квадратів (МНК).

Залишки е знаходяться з формули:

. (2.4)

Продиференціювавши (2,3) по bj і прирівнявши відповідні часткові похідні по bj до 0, отримаємо такий вираз:

, (2.5)

 (2.6)

Помножаємо вираз (2.6) зліва на , отримуємо вираз для знаходження вектора b:

 (2.7)

Цей вираз (2.7) називається основним оператором оцінювання параметрів лінійної моделі, а елементи вектора b є оцінками коефіцієнтів лінійної регресії.

Якщо виконуються всі необхідні умови для застосування МНК, то оцінки параметрів економетричної моделі мають такі властивості:

1) незміщеності (математичне сподівання, обчислене по вихідних даних, повинно дорівнювати параметру, що досліджується);

2) обґрунтованості (кількість можливих елементів n збігається за імовірністю до параметру, що оцінюється коли n прямує до нескінченості);

3) ефективності (дисперсія досліджуваної величини найменша з усіх можливих).

Отриману методом МНК модель виду (2.1) спершу тестують на тісноту зв’язку загального впливу від незалежних змінних на залежну. Це перший крок. Оцінку визначають коефіцієнти детермінації і множинної кореляції. Коефіцієнт детермінації без урахування числа ступенів свободи має вигляд:

 (2.8)

з урахуванням ступенів свободи:

. (2.9)

Коефіцієнт детермінації показує, на скільки процентів варіація залежної змінної визначається варіацією пояснюючих (незалежних) змінних.

Коефіцієнт кореляції є інваріантною оцінкою коефіцієнта детермінації. Він характеризує тісноту зв'язку між залежною і пояснювальними змінними. Визначається як корінь квадратний від R2.

Числові значення коефіцієнтів детермінації і кореляції перевіряються на значущість згідно зі статистичними гіпотезами, оскільки вони є вибірковими характеристиками.

Для перевірки значущості коефіцієнта кореляції використовується t-критерій. Нульова гіпотеза: значення коефіцієнту кореляції несуттєво відрізняється від 0.

Розрахункове значення критерію визначається як:

 (2.10)

Якщо розрахункове значення цього критерію t не менше за критичне (табличне) tтаб при вибраному рівні довіри a і ступені свободи n-m, тобто t ³ tтаб, нульова гіпотеза відхиляється і відповідний коефіцієнт кореляції є достовірним.

Другий крок – тестування зв'язку між залежною і незалежною змінними. Гіпотеза про істотність зв’язку може бути перевірена з допомогою F -критерію. Нульова гіпотеза: всі коефіцієнти регресії несуттєво відрізняються від 0, тобто Н0: b0 = b1 = … =bm = 0.

Розрахункове значення F-критерію визначається за формулою:

 (2.11)

або в альтернативному записі:

 (2.12)

Розрахункове значення порівнюється з табличним Fтаб при n-m i m-1 ступенях свободи та вибраному рівні довіри a. Якщо F ³ Fтаб , нульова гіпотеза відхиляється і істотність моделі підтверджується, в протилежному випадку – відхиляється.

Останній крок – тестування параметрів економетрічної моделі bj на значущість. Виконують за допомогою t-критерію. Нульова гіпотеза: bj несуттєво відрізняються від 0, тобто Н0: bj = 0.

Розрахункове значення t-критерію:

 (2.13)

де cjj – діагональний елемент j-ї строки (стовпця) матриці ,

- стандартна помилка оцінки j-го параметра моделі.

Якщо t ³ tтаб, нульова гіпотеза відхиляється і відповідний коефіцієнт регресії є достовірним.

Довірчі межі ефекту впливу коефіцієнтів визначаються за правилами вибіркового методу:

, (2.14)

де  - значення двостороннього  - критерію;

 - стандартна похибка коефіцієнта регресії;

 - оцінка залишкової дисперсії;

 - діагональний елемент оберненої матриці С. [7, с. 94 - 98]

Часто, особливо при прогнозуванні із застосуванням макроекономічних факторів, виникає проблема, пов’язана із впливом одного з факторів на інший. Це явище називають мультиколінеарністю. Говорячи про мультиколінеарність, мають на увазі те, що негативний для моделі зв’язок присутній саме лише між пояснюючими факторами.

Фактори мають описувати якнайбільшу частину варіації пояснювальної змінної (тобто зміну її поведінки), і при цьому „пояснення” кожного окремого фактору не мають перетинатися.

По-перше, для аналізу потрібно знати чистий вплив на досліджувану змінну окремого фактора. Коли фактори паралельно оказують вплив один на одного, це може призвести до того, що кінцева мета аналізу – дослідження причин змін пояснювальної змінної та їх кількісний аналіз - так і не буде здійснена через неможливість розділити вплив окремих змінних.

По-друге, не має сенсу вводити в модель два і більше фактори, які, по суті пояснюють одну і ту ж частину варіації - нічого нового для аналізу така множина факторів у порівнянні з поясненням одного з них не скаже. До того ж, введення фактично нічого не пояснюючої змінної в модель негативно вплине на кількість ступенів свободи при визначенні значущості результатів.

Проблема, яку зустрічають дослідники, звичайно полягає не в питанні виявлення присутності мультиколінеарності, а в тому, що пояснюючі змінні значно, але не абсолютно, корелюють. У цьому випадку типово присутні такі симптоми:

малі зміни в даних спричиняють значні коливання у параметрах;

коефіцієнти можуть мати дуже високі стандартні помилки і низькі рівні значущості;

коефіцієнти можуть мати „невірні” знаки при пояснюючих змінних або неприйнятні їх величини.

Найважливіші наслідки мультиколінеарності:

падає точність оцінювання параметрів економетричної моделі;

оцінки деяких параметрів моделі можуть бути незначущими через наявність мультиколінеарності пояснювальних змінних;

оцінки параметрів моделі стають дуже чутливими до особливостей сукупності спостережень, насамперед до її розмірів. Збільшення сукупності спостережень іноді може призвести до істотних змін в оцінках параметрів.

Основні ознаки мультиколінеарності:

Наявність парних коефіцієнтів кореляції між пояснювальними змінними, які наближаються до одиниці і наближено дорівнюють множинному коефіцієнту кореляції.

Значення детермінанту кореляційної матриці |г| наближається до нуля.

Наявність малих значень оцінок параметрів моделі при високому рівні коефіцієнта детермінації і -критеріїв, які істотно відрізняються від нуля.

Наявність частинних коефіцієнтів детермінації між пояснювальними змінними, які наближаються до одиниці.

Істотна зміна оцінок параметрів моделі при додатковому введенні до останньої пояснювальної змінної, а також незначне підвищення (або зниження) коефіцієнтів кореляції чи детермінації.

Досліджують мультиколінеарність з допомогою алгоритму Фаррара—Глобера. Цей алгоритм використовує три види статистичних критеріїв, за якими перевіряється наявність мультиколінеарності на різних рівнях На кожному з цих рівнів використовуються різні статистичні критерії.

1). Визначення наявності мультиколінеарності в усьому масиві пояснюючих змінних за допомогою критерію :

 (2.15)

де – кількість пояснюючих змінних моделі;

det(r) – детермінант матриці r.

Якщо , в масиві пояснюючих змінних присутня мультиколінеарність

2). Визначення мультиколінеарності між окремою незалежною змінною Xj та масивом інших незалежних змінних за допомогою визначення -критерію

 (2.16)

де сjj – діагональні елементи матриці С, що є зворотною до кореляційної матриці масиву пояснюючих змінних (С = ).

Розрахункове значення критерію порівнюється з критичним значенням. Якщо воно перевищуватиме останнє , між змінною Xj та масивом інших незалежних змінних є мультиколінеарність.

3). Перевірка наявності мультиколінеарності між парою пояснюючих змінних за допомогою перевірки значущості частинних коефіцієнтів кореляції між ними.

 (2.17)

де  - частинний коефіцієнт кореляції між змінними Хk і Xj.

На базі виконаних розрахунків з рівнем значущості a робиться обґрунтований висновок про наявність (відсутність) мультиколінеарності між пояснюючими змінними моделі.

Особливістю регресійного аналізу динамічних рядів є оцінка автокореляції залишкових величин. Якщо автокореляція істотна, значить включені у модель фактори не повністю розшифровують механізм формування процесу, модель визнається неадекватною.

Перевірку істотності автокореляції можна здійснити на основі циклічного коефіцієнта першого порядку  та критерію Дарбіна – Ватсона, характеристика якого  функціонально зв’язана з .

 (2.18)

За відсутності автокореляції між суміжними членами ряду значення  становить приблизно 2, при високій додатній автокореляції  наближається до 0, при високій від’ємній автокореляції  - до 4.

Визначаються критичні значення показника: нижня  і верхня , на основі яких приймається або відхиляється гіпотеза про відсутність автокореляції: : =0.

При перевірці гіпотези можливі три висновки:

 > - автокореляція відсутня;

 <  - гіпотеза про відсутність автокореляції відхиляється;

 ≤  ≤  - висновок залишається невизначеним. [7, с. 128]

3 АНАЛІЗ РОЗВИТКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1 Визначення факторів впливу на кількість малих підприємств та обґрунтування їх вибору

Пояснююча змінна в регресійній моделі – кількість малих підприємств Дніпропетровської області. Дані взяті в одиницях виміру – одиниці, тому що кількість малих підприємств Дніпропетровської області відносно розвинутих країн дуже мала і «вартість» кожного підприємства та його значення для економіки вище, ніж в інших країнах. Будемо припускати, що сукупність малих підприємств, однорідна.

Джерело даних кількості малих підприємств – статистичний збірник «Малі підприємства Дніпропетровської області у 2005 році» та «Статистичний щорічник України за 2000 рік». Дані кількості малих підприємств у Дніпропетровській області наявні за 11 періодів. Тривалість одного періоду – один рік.

Проведемо добір пояснюючих змінних для кількості малих підприємств. У своїй роботі Вавріщук В. говорить, що фактори впливу на кількість малих підприємств поділяють на фактори попиту та пропозиції щодо них. [37, с.15]

Два головних фактори попиту – глобалізація (через створення нових «глобальних» бажань та потреб людства стимулює появу нових підприємств, а саме малих через їх здатність швидко пристосовуватись до потреб ринку) та економічний розвиток (фактор виявляє вплив неоднозначно: з одного боку розвинута економіка передбачає наявність великих прибутків у населення, що не стимулює його активність в русі створення підприємств, з іншого – збільшення прибутку спонукає збільшення потреб та споживання, іншими словами, збільшується попит; це додатний вплив).

Фактори пропозиції характеризують населення з різних боків. До них відносяться: щільність населення (у містах, де щільність населення більша, ніж у

районах, одне підприємство має можливість «охопити» більшу кількість людей), його структура за статтю (наприклад, в США власниками новостворених малих підприємств у 90-ті роки були переважно жінки), рівень освіти (проявляється неоднозначно в різних країнах; у Швеції виявлено прямопропорційний вплив цього фактору але у країнах – членах Організації економічної кооперації та розвитку з вищим рівнем освіти населення спостерігається менша частка самозайнятих), безробіття та диференціація в доходах (мається на увазі різниця у заробітних платах між найманими працівниками та прибутками самозайнятих).

Через невеликий обсяг нашої вибірки (11 років) кількість факторів, які можна включати в модель, обмежена. Єріна А. рекомендує обирати кількість пояснюючих змінних у розрахунку 8:1. [7, с. 101] Тобто для восьми періодів можна підібрати лише один фактор. Ми у свої дослідженнях будемо підбирати не більше трьох факторів.

Згідно з поняттям розглянутих факторів попиту та пропозиції для нашої моделі підібрано один фактор попиту (темпи зростання ВВП) та три фактори пропозиції (рівень зареєстрованого безробіття, доходи населення та різниця в доходах).

Проаналізуємо наступні фактори впливу на кількість малих підприємств Дніпропетровської області:

Темпи зростання ВВП України до попереднього року у порівняних цінах, %;

Доходи населення Дніпропетровської області, млн. грн.;

Рівень зареєстрованого безробіття населення Дніпропетровської області (на кінець року), %;

Різниця між заробітною платою на малих підприємствах та середньою заробітною платою працівників у Дніпропетровській області, грн.

Перший з них – темп зростання ВВП України до попереднього року у порівняних цінах (%) характеризує загальний розвиток підприємницького середовища в країні. Звичайно, ВВП враховує продукцію та послуги, надані великими й середніми підприємствами, окрім малих. Але малі підприємства групуються навколо великих та забезпечують їх безперебійну працю. Отже великий вклад великих та середніх підприємств у ВВП України опосередковано характеризує діяльність малих підприємств.

Ще однією причиною обрання показника темпу зростання ВВП України до попереднього року у порівняних цінах було уникнення у цьому разі похибки моделі. Ці дані можуть бути зіставленими у динаміці. Вони вже скориговані на рівень інфляції та є офіційними даними НБУ. [17] Навпаки, валова додана вартість у Дніпропетровській області у фактичних цінах не може бути прямо включена в модель. Приховані в даних припущення на інфляцію дадуть похибку при побудові регресії.

Зі включенням темпу зростання ВВП України у модель очікується отримати підтвердження його прямо пропорційного впливу на кількість малих підприємств.

Другий фактор – доходи населення Дніпропетровської області, млн. грн. – має двоякий вплив на кількість малих підприємств. З одного боку, зі збільшенням доходу людина втрачає необхідність у пошуках роботи чи виявлення власної ініціативи в напрямі само зайнятості, тобто у створенні власного підприємства. З іншого, наявність зростаючого доходу дає людині можливість стати власником та створити підприємство.

Треба зауважити, що збільшення доходу спричиняє більше споживання товарів і послуг, тобто збільшує попит на ринку. Це провокує підвищення прибутковості діяльності та збільшення кількості підприємств.

Дніпропетровська область за результатами аналізу даних «Статистичного збірника України 2006» є другим після м. Києва фінансовим центром України за вкладами населення у комерційні банки. Тому логічно очікувати сильний прямо пропорційний вплив доходів на кількість малих підприємств.

У якості третього фактору обрано рівень зареєстрованого безробіття населення Дніпропетровської області. В своїй роботі Вавріщук В. говорить про неоднозначний вплив безробіття на зайнятість. [37, с. 18]

З одного боку, безробіття провокує економічно активне населення, тобто тих, хто хоче працювати, до самозайнятості. Автор наголошує на тому, що збільшення «пропозиції» нових підприємців буде відбуватись за низьких обсягах грошової допомоги з боку держави та відносно низьких бар’єрів для створення власного підприємства. У цьому випадку безробіття має прямопропорційний вплив на кількість малих підприємств.

Але Вавріщук В. також відмічає, що рівень безробіття також може бути індикатором несприятливого середовища для створення підприємств завдяки депресії в економіці. Через цю обставину пророчити з впевненістю однозначний вплив кількості безробітних на кількість малих підприємств важко.

Включаючи показник безробіття у модель, ми зможемо за отриманими даними з’ясувати її вплив на результуючий показник та з певною мірою точності характеризувати стан економічного розвитку у Дніпропетровській області. Вавріщук В. у своїй роботі серед досліджуваних факторів впливу на кількість зайнятих власною діяльністю по Україні використовував фактор рівня безробіття. За його результатами безробіття в цілому по Україні не є стимулюючим фактором для започаткування власної справи.

Четвертий фактор – різниця між заробітною платою на малих підприємствах та середньою заробітною платою працівників у Дніпропетровській області, грн. Відрив у заробітних платах найманих працівників та самозайнятих на власних підприємствах є, за словами Вавріщука В., одним з найважливіших факторів впливу на кількість суб’єктів малого бізнесу. [37, с. 19]

Люди порівнюють стабільну заробітну плату найманого працівника та самозайнятого. Для того, щоб індивідуум відкрив власне підприємство, його дохід від самозайнятості повинен перевищувати його стабільний прибуток як найманого працівника. Перевищення повинно становити величину, яка компенсує несталість прибутку та ризикованість діяльності.

Для нашого аналізу ми використовуємо порівняння «чистої» середньомісячної заробітної плати працівників (робітників і службовців) Дніпропетровської області. Цей показник не враховує заробітні плати найманих працівників статистично малих підприємств та зайнятих у громадян – підприємців.

Четвертий фактор ми обчислюємо самостійно, виходячи з первинних даних середньої заробітної платні працівників (робітників і службовців) та середньомісячної заробітної платні на малих підприємствах Дніпропетровської області. Результати наведені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 – Розрахунок різниці між заробітною платою на малих підприємствах та середньою заробітною платою працівників у Дніпропетровській області, грн.

* - дані наведено без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та зайнятих у громадян - підприємців.

З огляду на дані таблиці 3.1 видно, що різниця заробітних платах працівників та заробітних плат на малих підприємствах збільшується з року в рік. У 2005 році Середньомісячна заробітна плата на малих підприємствах Дніпропетровської області була вдвічі меншою, ніж на великих та середніх підприємствах.

Для розглянутих даних будемо припускати, що вони однорідні.

Таким чином, визначимо ступінь впливу на кількість малих підприємств у Дніпропетровській області чотирьох факторів: темпи зростання ВВП України, доходи населення Дніпропетровської області, рівень зареєстрованого безробіття та різниця між середньою заробітною платою на малих підприємствах та середньою заробітної платою працівників.

3.2 Побудова регресійної моделі для визначення ступеня впливу факторів на кількість малих підприємств Дніпропетровської області

У таблиці 3.2 приведемо вихідні дані динаміки кількості малих підприємств Дніпропетровської області та обрані пояснюючі фактори цього показника.

Таблиця 3.2 – Пояснюючі фактори впливу на кількість малих підприємств Дніпропетровської області.

Для наглядного аналізу даних приведемо значення факторів та результуючого показника на рисунках 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 та 3.5.

Рисунок 3.1 - Кількість малих підприємств у Дніпропетровській області, одиниць (Y)

Рисунок 3.2 - Темпи зростання ВВП до попереднього року в Україні у порівняних цінах, % (X1)

На рисунках 3.1 та 3.1 напрямок розвитку кількості малих підприємств Дніпропетровської області та темпи зростання ВВП до попереднього року в Україні у порівняних цінах однаково прямують до збільшення.

Найбільший приріст кількості малих підприємств Дніпропетровської області спостерігався у 1996 – 2003 роках, у 2003 – 2005 збільшення дещо уповільнилось. Так само темпи зростання ВВП були найбільшими, але з 1996 до 2001 року. Та в останній 2005 рік показник зменшився.

З графічного зображення факторів на рисунку 3.1 та 3.2 видно, що вони мають приблизно лінійну тенденцію до зростання.

Наступний показник - доходи населення Дніпропетровської області – також збільшується. Приблизно характер показника може описувати парабола другого порядку. Але вигін даних невеликий, тому можна говорити про лінійне збільшення показника.

Рисунок 3.3 - Доходи населення Дніпропетровської області, млн. грн. (X2)

Останні два фактори - рівень безробіття та перевищення заробітної плати на малих підприємствах над середньою по області у працівників, зображені на рисунках 3.4 та 3.5.

Фактори мають протилежні тенденції до попередніх факторів. Показники зменшуються.

Рисунок 3.4 - Рівень зареєстрованого безробіття населення (на кінець року), % (X3)

Відхилення по заробітній платі вирізняється поміж іншими факторами тим, що воно постійно від’ємне.

Рисунок 3.5 - Відхилення середньомісячної заробітної плати малих підприємств та середньомісячної заробітної плати працівників у Дніпропетровській області, грн. (X4)

Можна також дуже приблизно з огляду на вихідні дані останніх двох показників говорити, що вони змінюються лінійно.

У даному розділі ми будуємо дві моделі з наявних факторів. Припускаємо, що між ними та результатом існує лінійний зв’язок.

Перша модель має вигляд:

, (2.19)

де  - кількість малих підприємств Дніпропетровської області;

 - Темпи зростання ВВП України до попереднього року у порівняних цінах, %;

 - Доходи населення Дніпропетровської області, млн. грн.;

 - Рівень зареєстрованого безробіття населення Дніпропетровської області (на кінець року), %;

, , та  - коефіцієнти першої моделі.

У другу модель замість рівня зареєстрованого безробіття населення Дніпропетровської області введемо різницю у заробітній платні на малих підприємствах від середньої заробітної плати працівників у Дніпропетровській області (грн.). Друга модель має вид:

, (2.20)

де  - різниця у заробітній платні на малих підприємствах та середньої заробітної плати працівників у Дніпропетровській області, грн;

, , та  - коефіцієнти другої моделі.

Перевіримо наявність мультиколінеарності між факторами ,  та  першої моделі. Для цього за тестом Фарара-Глобера перевіримо значення , використовуючи формулу (2.15).

значно перевищує : 52,5 > 15,5 (при  = 0,05 та  = 11-3 = 8). Тобто, в масиві пояснюючих змінних першої моделі мультиколінеарність існує.

Для факторів другої моделі  та  значення  становить:

значно менший : 4,9358 < 16,9 (при  = 0,05 та  = 11-2 = 9). Тобто, в масиві пояснюючих змінних другої моделі мультиколінеарність не існує.

Розрахуємо коефіцієнти кореляції Пірсона між факторами та порівняємо їх із сукупним коефіцієнтом кореляції. Застосуємо формулу:

, (2.21)

де с – елементи матриці С, зворотної до кореляційної: С = r -1 .

Коефіцієнт кореляції ми можемо порахувати, оскільки припускаємо, що між факторами існує лінійний зв’язок. Наведемо розраховані парні та частинні коефіцієнти кореляції у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 – Коефіцієнти парної та частинної кореляції та рівні їх значущості при =0,01.

 * - коефіцієнти значимі при =0,05.

З огляду на наведені у таблиці 3.3 коефіцієнти парної кореляції робимо висновок: усі обрані для аналізу фактори впливають один на одного дуже суттєво, оскільки розрахункові значення  - критерію більші за  - табличне ( - табличне = 2,23 при  = 0,05). За цих умов нульова гіпотеза про відсутність зв’язку між ознаками відхиляється.

Зв’язок присутній між усіма факторами моделі. Це треба урахувати при їх аналізі.

Застосуємо для вихідних даних таблиці метод найменших квадратів (МНК).

За допомогою перетворень вихідної інформації, яка була наведена у таблиці 3.2, за формулами (2.5), (2.6) та (2.7) отримаємо першу модель. Вона має вигляд:

Коефіцієнти моделі та відповідні значення  - статистики наведені у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 – Коефіцієнти першої моделі та їх значимість.

Коефіцієнт детермінації моделі, розрахований за формулою (2.8), становить:

. Коефіцієнт  - статистики Фішера, визначений за формулою (2.12): . Автокореляція залишків оцінена критерієм Дарбіна – Ватсона за формулою (2.18): .

Шляхом, аналогічним побудові першої моделі, отримаємо другу модель. Вона має вигляд:

Коефіцієнти моделі та відповідні значення  - статистики наведені у таблиці 3.5.

Таблиця 3.5 – Коефіцієнти другої моделі та їх значимість.

Коефіцієнт детермінації моделі, розрахований за формулою (2.8), становить:

. Коефіцієнт  - статистики Фішера, визначений за формулою (2.12): . Коефіцієнт Дарбіна – Ватсона визначений за формулою (2.18): .

3.3 Результати аналізу параметрів регресійної моделі

Для аналізу взяті 11 періодів. Через такий незначний обсяг вибірки у моделі може бути слабка репрезентативність оцінок. Наявність мультиколінеарності негативно впливає на статистичні властивості моделі, тобто на  - статистику Фішера, яка характеризує значимість відмінності коефіцієнтів регресії від нуля, та на значення самих коефіцієнтів.

Проаналізуємо першу модель .

ЇЇ значення  - статистики Фішера:  та значимість цього критерію «значимість - » = 0,00004. Тобто, в моделі усі коефіцієнти значущо відрізняються від нуля.

Коефіцієнт детермінації першої моделі . Вважаємо, що такий гарний результат отримано завдяки математичним розрахункам. Свій вклад у недостовірність моделі роблять обмеженість періодів аналізу даних, наявність суттєвого зв’язку між змінними та невизначеність присутності автокореляції динамічних рядів, що аналізуються, оскільки коефіцієнт Дарбіна – Ватсона становить  і знаходиться в межах від 0 до 2.

З урахуванням означених припущень можна проаналізувати коефіцієнти першої моделі.

 - темпи зростання ВВП до попереднього року у порівняних цінах (%) мають додатний вплив на кількість малих підприємств, як і очікувалось. Зміст коефіцієнту  наступний: зі збільшенням темпів зростання ВВП до попереднього року у порівняних цінах на 1% кількість малих підприємств у Дніпропетровській області збільшиться на 255 одиниць. Ми вважаємо, що

масштаби впливу у моделі виявлені правильно, оскільки ВВП – узагальнюючий показник та має великий вплив на усі процеси у державі.

 - Доходи населення Дніпропетровської області (млн. грн. ) мають також додатний вплив на кількість малих підприємств в області. Зі збільшенням доходів на 10 млн. грн. кількість малих підприємств зросте на 7 одиниць.

 - рівень зареєстрованого безробіття населення на кінець року (%) також має додатний вплив на кількість малих підприємств. Збільшення показника на 1% приведе до збільшення кількості малих підприємств на 6237 одиниць.

Важливо розглянути сталий коефіцієнт моделі . Він характеризує сукупну дію неврахованих у моделі інших факторів. З огляду на від’ємний напрямок його впливу на результуючий показник можна зробити висновок, що невраховані фактори впливають на кількість малих підприємств у напрямі зменшення.

Вважаємо, що до неврахованих факторів, які містяться у константі , можна віднести нестабільну політичну ситуацію та велику кількість неформальних платежів малих підприємств до різних державних інстанцій.

Наглядно співвідношення вихідних та розрахункових даних за першою моделлю кількості малих підприємств у Дніпропетровській області наведено на рисунку 3.6.

Рисунок 3.6 – Існуючі та розрахункові дані кількості малих підприємств у Дніпропетровській області за першою моделлю, одиниць.

За даними рисунку 3.6 видно, що перша модель дозволяє розрахувати дані, близькі до вихідних, що підтверджує високий коефіцієнт детермінації: .

Друга модель враховує, як і перша, темпи зростання ВВП до попереднього року у порівняних цінах (%) та відхилення середньомісячної заробітної плати малих підприємств від середньомісячної заробітної плати працівників у Дніпропетровській області (грн.).

Вона має вигляд: .

Коефіцієнт  - статистики Фішера:  значимий (показник значущості - 0,000032), що говорить про суттєвість впливу коефіцієнтів регресії на результуючий показник.

Коефіцієнт детермінації другої моделі, як і для першої, дуже високий. . На відміну від першої моделі, в другій не має автокореляції: коефіцієнт Дарбіна – Ватсона: , що майже дорівнює 2. Також для факторів другої моделі  та  значення  говорить про відсутність мультиколінеарності.

Через кращі статистичні характеристики другої моделі, вважаємо її коефіцієнти при пояснюючих змінних більш достовірними. З урахуванням цього можна проаналізувати коефіцієнти другої моделі.

 - темпи зростання ВВП до попереднього року у порівняних цінах (%), як і в першій моделі, мають додатний вплив на кількість малих підприємств, як і очікувалось. Зміст коефіцієнту  наступний: зі збільшенням темпів зростання ВВП до попереднього року у порівняних цінах на 1% кількість малих підприємств у Дніпропетровській області збільшиться на 147 одиниць.

 - відхилення середньомісячної заробітної плати малих підприємств та середньомісячної заробітної плати працівників у Дніпропетровській області (грн.) за логікою має від’ємний вплив на результуючий показник. Це підтверджується відповідним коефіцієнтом моделі. . Зі збільшенням різниці у заробітних платах між само зайнятими та найманими працівниками на 1 грн. кількість малих підприємств у Дніпропетровській області зменшиться на 14 одиниць.

Масштаби впливу ми вважаємо прийнятними. Варіація заробітної плати в 1 грн. є несуттєвою для цього показника.

Постійний коефіцієнт другої моделі, як і першої, містить від’ємні впливи неврахованих факторів на кількість малих підприємств Дніпропетровської області. .

Наглядно співвідношення вихідних та розрахункових даних за другою моделлю кількості малих підприємств у Дніпропетровській області наведено на рисунку 3.7.

Рисунок 3.7 - Існуючі та розрахункові дані кількості малих підприємств у Дніпропетровській області за другою моделлю, одиниць.

З огляду на обидві моделі робимо висновок, що через низку незадовільних параметрів, які полягають в обмеженій сукупності аналізу, наявності мультиколінеарності та присутності автокореляції ознак у першій моделі, вони не можуть достовірно описувати досліджуваний процес. Але на макрорівні дуже складно з кількісних ознак обрати ті, що будуть найліпшими та не будуть містити мільтиколінеарності, тобто не будуть впливати один на одного.

Додатними ознаками побудованих моделей є висока значимість коефіцієнту  - статистики Фішера та коефіцієнтів самої регресії. Тому з певними припущеннями ми говоримо, що побудовані моделі описують вплив обраних факторів на кількість малих підприємств у Дніпропетровській області.

Для управління на державному рівні можна надати наступні поради щодо проведення політики підтримки малого бізнесу у наступних напрямках:

Поліпшувати середовище існування та розвитку малих підприємств;

Це призведе до того, що різниця між середньомісячними заробітними платами на малих підприємствах і значеннями цього показника по області для працівників, робітників та службовців буде скорочуватись. За результатами другої моделі встановлюємо, що зменшення означеної різниці у заробітних платах на 1 грн. збереже на ринку у дієвому стані протягом року приблизно 14 малих підприємств. Зі зменшенням різниці на 100 грн. без урахування впливу інших факторів 1486 малих підприємств не закриються протягом року.

Вважаємо, що вплив держави саме на цей показник є найлегшим.

Сприяти зменшенню рівня безробіття у Дніпропетровській області;

На відміну від результатів роботи Вавріщука В., в якій виявилась відсутність впливу рівня безробіття на кількість суб’єктів малого бізнесу в масштабах України, в Дніпропетровській області за результатами першої моделі ми отримали протилежний результат. Рівень зареєстрованого безробіття суттєво і прямопропорційно впливає на кількість малих підприємств.

Зі збільшенням рівня зареєстрованого безробіття в області на 1% кількість малих підприємств без урахування впливу інших факторів збільшиться на 6237 одиниць. Ці дані говорять про те, що при проведенні державної політики у напрямі реструктуризації державних підприємств або закриття деяких з них, що призведе до вивільнення працівників, економіка Дніпропетровської області перенесе ці зміни відносно легко. Через мобільність населення частка безробітних перейде до категорії власників малих підприємств.

Не розглядати показник доходів населення області як такий, що сильно впливає на кількість малих підприємств;

Для суттєвого впливу на кількість малих підприємств у Дніпропетровській області треба витратити великі кошти. За результатами першої моделі «вартість» 7 нових малих підприємств в області для держави буде міститись у створенні умов збільшення доходів населення не менше, ніж на 10 млн. грн.

При визначенні заходів щодо збільшення кількості малих підприємств у Дніпропетровській області враховувати вклад у цей показник ВВП країни.

Застосований в обох моделях темп зростання ВВП України показує відносно однакові розміри впливу на кількість малих підприємств Дніпропетровської області. Приріст показника на 1% в цілому по державі призводить до збільшення кількості суб’єктів малого бізнесу на 247 – 255 одиниць.

З урахуванням щорічного збільшення значення цього показника економіка області без урахування впливу інших факторів гарантовано отримує певну кількість малих підприємств.

Підводячи підсумки викладених порад щодо державного управління, можна стверджувати, що макроекономічний показник – темп зростання ВВП України, не потребує спеціального регулювання. Найбільший вплив на кількість малих підприємств в області має рівень безробіття. Вважаємо, що саме на ньому треба зосередити зусилля управління.

Інші два показники - різниця між середньомісячними заробітними платами на малих підприємствах і значеннями цього показника по області для працівників, робітників та службовців та особливо доходи населення Дніпропетровської області – в значно меншій мірі впливають на кількість малих підприємств області.

Темп зростання ВВП України та різниця між середньомісячними заробітними платами на малих підприємствах і значеннями цього показника по області для працівників області описані другою моделлю зі статистичними характеристиками, кращими від першої. Тому треба при прийнятті рішень на державному рівні враховувати, що ступені впливу цих показників на кількість малих підприємств є більш достовірними.

Висновки

Підприємництво – самостійне організаційно - господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків і самореалізації власної мети.

Досвід розвинутих країн говорить про вагомий внесок діяльності малих підприємств в економіку. Малі підприємства у західних країнах є рушійною силою інновацій, підтримують соціально – економічні умови існування суспільства та є незамінною основою безперебійної праці великих та середніх підприємств.

У даній роботі було проведено економіко – статистичний аналіз розвитку малих підприємств Дніпропетровської області. З огляду на висвітлені сторони діяльності малих підприємств Дніпропетровської області можна зробити висновки про їх проблематичний розвиток.

За критеріями розгляду малі підприємства Дніпропетровської області виявились дуже слабо розвинутими, порівняно з розвитком цього сектору економіки у західних країнах. Перелічимо спочатку негативні тенденції у їх розвитку.

За критерієм чисельності кількість малих підприємств збільшується, але їх частка у масштабах держави падає. Це говорить проте, що малі підприємства Дніпропетровської області не є самими ефективними у своїй діяльності.

На малих підприємств у Дніпропетровській області відбувається зменшення розміру при одночасному збільшенні їх кількості: кількість малих підприємств за 1999 – 2005 на 10 000 зросла з 37 до 56, а середньорічна кількість зайнятих на малих підприємствах області впала з 8,4 до 6 осіб.

За 2003 – 2005 роки частка середньорічної кількості найманих працівників малих підприємств у загальній кількості зайнятих та найманих працівників по Дніпропетровській області знижується. Це ознака зменшення розміру малих підприємств, а отже і показників їх фінансової стійкості та здатності вижити при економічних труднощах.

Також середньомісячна заробітна плата працівників у середньому по області та на малих підприємствах суттєво різняться. З часом різниця збільшується. У 2005 році середньорічна заробітна плата на малих підприємствах області була вже вдвічі меншою за середньорічну заробітну плату працівників. Це говорить про скрутний фінансовий стан малих підприємств.

З 2000 року малі підприємства Дніпропетровської області зберігають більшу за всеукраїнську частку продукції у загальних обсягах реалізації продукції. Але вона постійно знижується.

За весь період з 2000 по 2005 рік частка продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг) по Україні впала на 3,9 %, а по Дніпропетровській області – на 1,8%.

За критерієм кількості малих підприємств області, що реалізовували продукцію та надавали послуги, за основними видами економічної діяльності у 2003–2005 роках робимо висновки: по кожній галузі приблизно 20% підприємств протягом року не реалізують продукція та не надають послуги. Ці підприємства або знаходяться у стані очікування ліпшої ринкової ситуації, або просто не мають діяльності через неможливість її здійснення.

До додатних тенденцій розвитку малих підприємств Дніпропетровської області можна віднести наступні.

Кількість малих підприємств Дніпропетровської області на 1000 населення зросла вдвічі за період 1995 – 2005 років.

У сфері промисловості спостерігається витіснення малих підприємств великими та середніми. Це є позитивним перетворенням: малі підприємства за означенням не можуть якісно використовувати великі обсяги ресурсів та забезпечувати високу продуктивність праці. Одночасно збільшується присутність суб’єктів малого підприємництва у традиційних секторах: готельний та ресторанний бізнес, фінансова діяльність.

За обсягами реалізації продукції по видам економічної діяльності найбільш активні малі підприємства оптової та роздрібної торгівлі, сфери операцій з нерухомістю та промисловості.

В інвестиційній діяльності переважно малі підприємства інвестують у матеріальні активи. Більш точно – у придбання (виготовлення) нових основних засобів. Кількість малих підприємств, що інвестують у свою діяльність, зростає швидкими темпами. Обсяги валових капітальних інвестицій збільшуються з року в рік та за 2003 – 2005 роки зросли майже удвічі.

Отже, малі підприємства Дніпропетровської області мають суттєві негативні тенденції у своєму розвитку та за наявними даними не видно додатних зрушень. Виключення становлять показники кількості малих підприємств, їх перерозподіл за галузями виробництва та обсяги валових капітальних інвестицій.

За побудованими регресійними моделями, які визначають вплив факторів на кількість малих підприємств, можна зробити висновок, про ступінь впливу використаних факторів.

Темпи зростання ВВП до попереднього року у порівняних цінах (%) мають додатний вплив на кількість малих підприємств, як і очікувалось. За результатами першої моделі стверджуємо, що зі збільшенням темпів зростання ВВП до попереднього року у порівняних цінах на 1% кількість малих підприємств у Дніпропетровській області збільшиться на 255 одиниць. Масштаби впливу у моделі виявлені правильно, оскільки ВВП – узагальнюючий показник та має великий вплив на усі процеси у державі.

Доходи населення Дніпропетровської області (млн. грн. ) мають також додатний вплив на кількість малих підприємств в області. Зі збільшенням доходів на 10 млн. грн. кількість малих підприємств зросте на 7 одиниць.

Рівень зареєстрованого безробіття населення на кінець року (%) також має додатний вплив на кількість малих підприємств. Збільшення показника на 1% приведе до збільшення кількості малих підприємств на 6237 одиниць. Рівень зареєстрованого безробіття суттєво і прямопропорційно впливає на кількість малих підприємств. Населення області активне і швидко пристосовується до змін в економіці.

Інтерпретація коефіцієнту моделі щодо зміни рівня зареєстрованого безробіття в області говорить про те, що при проведенні державної політики у напрямі реструктуризації державних підприємств або закриття деяких з них, що призведе до вивільнення працівників, економіка Дніпропетровської області перенесе ці зміни відносно легко. Через мобільність населення частка безробітних перейде до категорії власників малих підприємств.

За результатами другої моделі встановлюємо, що зменшення фактору різниці у заробітних платах на 1 грн. збереже на ринку у дієвому стані протягом року приблизно 14 малих підприємств. Зі зменшенням різниці на 100 грн. без урахування впливу інших факторів 1486 малих підприємств не закриються протягом року.

При аналізі показника темпів зростання ВВП в обох моделях виявилось, що приріст показника на 1% в цілому по державі призводить до збільшення кількості суб’єктів малого бізнесу на 247 – 255 одиниць. З урахуванням щорічного збільшення значення цього показника економіка області без урахування впливу інших факторів гарантовано отримує певну кількість малих підприємств.

Підводячи підсумки, ми стверджуємо, що розвиток малих підприємств потребує допомоги з боку держави. Необхідно прийняти низку заходів, які можуть бути погоджені з результатами побудованих у роботі моделей та викладеними вище підсумками щодо інтерпретації результатів та оцінки впливу окремих показників.

Список литературы

Акимова И.М., Беззубова И.А. Проблемы развития малых и средних предприятий Украины: роль среднего бизнеса // Економіка та право. – 2005. - № 2. - С. 67 – 72.

Аніщенко І.В., Керімов Ю.А., Храмов Ю.Є., Павленко Л.М. Кластерний аналіз регіонального розвитку малого бізнесу в Україні // Економіка та держава. – 2005. - № 9. - С. 55 – 58.

Брциева И. Малое предпринемательство как экономическая категория // Общество и экономика. – 1999. - № 9. - С. 148-159.

Основи підприємництва: Навч. Посіб./ З.С. Варналій. – К.: Техніка, 2002. – 158 с.

Галан Н.І. Державна підтримка малих та середніх підприємств в Європейському союзі // Фінанси України. – 2005. - № 5. - С. 147 – 154.

Гордієнко О. Малі підприємства: критерії правового статусу і проблеми його вдосконалення // Підприємство, господарство і право. – 2002. - № 6. - С. 8-11.

Статистичне моделювання та прогнозування: Навч. Посіб./ А.М. Єріна – К.:КНЕУ, 2001. – 170с.

Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000// Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №52

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22.05.1997// Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №35

Ісаков М. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник академії правових наук України. – 2004 - № 4. - С. 224 – 230.

Іфтемчук В., Урсуляк І. Бізнес // Економічна енциклопедія. - К., 2000. – Т. 1. – С.102 – 103.

Кірпот О. Сутність і зміст малого підприємства // Вісник УАДУ. – 2000. - № 4. - С. 233-240.

Макарова О. Мале підприємство – категорія соціально-економічна // Юридичний вісник України. – 2003. - №39. - С. 5.

Малий бізнес та підприємництво в ринкових умовах господарювання: Навч. Посіб./ За ред. Л.І. Вороніної. – К.: Видавництво Європейського університету, 2002. – 245 с.

Матковський С.О. Методологічний підхід до статистичної оцінки діяльності малих підприємств // Проблеми статистики: збірник наукових праць. Випуск 3. К., 2001. - С. 24

Мочерний С. Підприємець // Економічна енциклопедія. - К., 2001. – Т. 2. – С.722 – 724.

Національний банк України. Основні показники економічного і соціального стану України 1991 – 2007 роки // http://www.bank.gov.ua/Macro/pok_2006.htm

Падерин И. Д. Роль малых промышленных предприятий в становлении рыночной экономики // Экономика, финансы, право. – 2005. - № 11. - С. 3 - 6.

Побережна Г. Критерії віднесення підприємств до категорії малих та середніх // Економіка АПК. – 1999. - № 3. - С. 18-20.

Підприємництво: Навч. Посіб./ В.А. Подсолонько, А.Ф. Процай, Т.Л. Миронова, В.О. Василенко. – Суми.: Вікар, 2003. – 335 с.

П’ятницька Г. Роль малого підприємництва в процесі розбудови національної економіки та підходи до розв’язання основної суперечності його розвитку// Економіст. – 2004. - № 9. – С. 38-41.

Романюк В., Савченко Л. Какими должны быть критерии отнесения предприятий к малому бизнесу // Бизнес для всех. – 2004. - № 11. - С. 5, 8 – 9.

Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво. – К.: Знання – Прес, 2003. – 127 с.

Статистичний збірник «Діяльність малих підприємств». – К., 2006. – 255 с.

Статистичний збірник «Економічна активність населення України 2005». – К., 2006. – 238 с.

Статистичний збірник “Малі підприємства Дніпропетровської області у 2005 році”

Статистичний збірник «Промисловість Дніпропетровської області». – Дніпропетровськ, 2006. – 138 с.

Статистичний збірник «Соціальні індикатори рівня життя населення». – К., 2006. – 243 с.

Статистичний щорічник України за 2000 р. – К.: Техніка, 2001. – 598 с.

Статистичний щорічник України за 2005 р. – К.: Консультант, 2006. – 575 с.

Хандурін М. Мале підприємництво — місточок до громадянського суспільства // Зеркало недели. – 2004. - №12 (487). - С. 12. http://www.zn.kiev.ua/nn/show/487/45992/

Ходов Л. Типы малого бизнеса в России и за рубежом // Внешнеэкономический бюлетень. – 2003. - № 1. - С. 62-66.

Шпак В. Становление и развитие малого бизнеса на этапе переходной экономики // Персонал. – 2003. - № 1. - С. 86 – 89.

Holms S. Definition of Small Business // Final Report for the Small Business Coalition, Australia, 2001.

OECD Observer: Stimulating Private Enterprise in Transition Economies, Policy Brief, 2002.

Scott M. Proceedings of the 1991 Coference of rhe Small Enterprise Association of Australia and New Zealand. – Wollongong, NSW, 1991.

Small Business in Ukraine: Macroeconomic Determinants / by V. Vavryshchuk // National University of “Kyiv – Mohyla Academy”, 2003.

ДОДАТКИ

Додаток А.

Частка Дніпропетровської області в загальній кількості малих підприємств в країні за окремими видами економічної діяльності у 2000–2005рр.

Додаток Б.

Кількість малих підприємств за основними видами економічної діяльності у 2001–2005рр. в Дніпропетровській області.

Додаток В.

Структура реалізації продукції малих підприємств України виробничої та невиробничої сфери у 2005 році.